РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦI
- Мандрiвники, увага! - перервав Ейнору пiлотiв голос. - Прошу приготуватися до катапультування.
- А це що?! - лапнув лапками Кадриль, як за тих iнших часiв, але схаменувся i солiдно склав лапи собi на груди. - Пiлоте, я наказую пояснити, чому мандрiвники не можуть вийти через дверi i схiдцями зiйти на землю?
- Вiдповiдаю на запитання начальника, - почувся спокiйний пiлотiв голос. - Ми не можемо вийти через дверi i спуститися схiдцями тому, що корабель сiв на м'яке покриття планети, яке гострi кiнцi схiдцiв можуть проколоти.
- Наказую приготуватись до катапультування! - звелiв начальник, не дивлячись на Ейнору.
- Нi! - Ейнора стала так, що заступила люк у "Шишечку". - Нiхто звiдси не вийде, поки я не розповiм того, що я вже була розповiла начальниковi!
Вона вмовкла, вдихнула повiтря, а в цей час вiдчинилися дверi кабiни i вийшов Менес. Кадриль, глянувши на пiлота, побачив у нього на комбiнезонi червону плямку, що невiдомо звiдки взялася - неначе хто бризнув краплю кровi.
- Начальнику Кадриль, - запитав Менес, - хто першим буде катапультуватись?
Кадриль пригадав пояснення референтки, що начальник мусить тодi першим виходити з корабля, коли це пов'язано з небезпекою, i промовив:
- Я...
Вимовивши "я", вiн знову глянув на трiснутi скельця окулярiв пiлота i раптом вiдчув страх: а що як i справдi їм уготовано пастку? Тодi вiн загине першим. Хто тодi керуватиме мандрiвниками? Хто дасть їм тямущi накази? Хто ще здатний без гарячки творити чудеса героїзму? Може, Китичка? Оцей заїка, палiй! Йому тiльки на картинки дивитися!.. Кривий пузань Твiнас? Вiн ще й наказа не встигне дати, а вже засне! Ейнора? Таж вона слiпа, тобто не слiпа, але вона чванлива i фантазерка... Референтка Легарiя? Але ж її вже зняли з поста начальника!.. Отож тiльки вiн один достойний виконувати офiцiйнi обов'язки начальника, цi обов'язки вже зафiксованi, i тому... тому... вiн повинен себе поберегти i не ризикувати. Тому Кадриль закiнчив так:
- ...я пропоную, щоб катапультувався доброволець!
Нi слова не сказавши, до люка рушив Китичка.
- Не пущу! - заступила йому дорогу Ейнора i повернула до пiлота палаючi очi. - Нiхто не вийде з корабля, поки я не розповiм про ваш пiдступ!
Тепер уже всi мандрiвники зрозумiли, що дiються якiсь серйознi справи.
- Твiнасе, - звелiла Ейнора, - стань ти бiля дверей пiлотової кабiни i не дозволяй йому повернутися. Вiдповiдаєш своїм життям!
Товстун неймовiрно хутко кинувся до дверцят i заступив їх своєю спиною, готовий скорiше до того, щоб його порубали на куски, нiж пропустити!
- Я не знав, - промовив пiлот, - що у вас новий начальник, тобто начальниця, яка так вiдважно наказує.
Кадриль вiдчув себе приниженим. Вiн владно пiдняв своє залiплене пластиром вухо i задзвонив у дзвiночок:
- Я тут начальник! Попрошу спокою!
- Говорити можна, але щоб це було дисциплiновано, - промовила референтка, яку зацiкавили Ейноринi слова.
- Викладай все, Ейноро! - пробасив Твiнас.
- Начальнику Кадриль, - звернулася Ейнора, - я не збираюся вiдняти у вас керiвництво, Я лише хочу нагадати, що я вам була вiдкрила таємницю, вiд якої, можливо, залежало i ще залежить i нинi доля всiх нас. Я сподiвалася, що ви вiзьметесь вияснити цю таємницю, але, на жаль, ви навiть лапою не поворухнули, щоб це зробити. Бо може бути так, - тут Ейнора повернулася до мандрiвникiв, - може бути так, що Тандадрика - чистий вимисел, а пiлот Менес - пiрат чи розбiйник космосу, який нас везе невiдомо куди i вiддасть у пазурi невiдомо кому. Можливо, саме тому ми й блукаємо по рiзних планетах i нiяк не можемо знайти тiєї Тандадрики, яку нам обiцяли.
Мов онiмiлi, мандрiвники дивилися одне на одного, а товстий сищик замалим не вдавився своєю люлькою.
- Але, - промимрив розгублений начальник, - але ж пiлот ось тiльки зараз нам доповiв, що вже знайдено орiєнтир на Тандадрику!
- А звiдки ви знаєте, що там - батькiвщина iграшок чи пристановище для розбiйникiв?
- Шановний начальнику, - не витримала референтка, - прошу звернути увагу, що ораторка вже одного разу набрехала про розбiйникiв.
- Виклади їм усе, Ейноро! - знову войовниче вигукнув товстун.
- Слухайте уважно, - сказала Ейнора. - В той час, коли, пам'ятаєте, корабель сiв на цвiт квiтки, ви всi вийшли надвiр, а я зосталася одна разом з пiлотом. Вiн повинен був залатати стiну, яку пробив метеорит. Я саме знову стала зрячою, та пiлот про це нiчого не знав i, латаючи корабель...
- ...вiн витяг другу руку, яку ховав, так? - з насмiшкою в голосi продовжив розповiдь Ейнори Менес. - Я повинен вас, Ейноро, прикро вразити: латаючи стiну, я знав, що ви стежите за мною з розплющеними i аж нiяк не блакитними очима.
- Знали?! Звiдки ви могли знати? - остовпiла Ейнора.
- Гляньте, - вiн показав на латку в стiнi. - Я набив бляху, що блищить, мов дзеркало, i в нiй прекрасно вiддзеркалились вашi, Ейноро, очi i всi почуття на вашому обличчi. Тiльки вашу таємницю я нiкому не видав. А ви мою видали.
Збита з пантелику, Ейнора мовчала, а пiлот, напiвглузливо, напiвсерйозно, додав:
- I незважаючи на все, очi у вас красивi.
- Вона глумилася з моєї крупини, а сама виявилася справжньою аферисткою! - зловтiшне крикнула Легарiя.
- Але я не сказала найголовнiшого, - суворо глянула на пiлота Ейнора. - Всi ви пам'ятаєте, як я лежала непритомна на порозi корабля?.. Я знепритомнiла для того, щоб таємно пробратися в кабiну пiлота й подивитися... побачити...
- ...оцю рiч, правда? - Менес одстебнув комбiнезон i витяг iз-за пазухи опудало небаченого птаха.
- Так, але той був набагато... набагато бiльший i страшнiший.
- У страха великi очi, - спокiйно усмiхнувся пiлот. - На планетi, на яку ми щойно сiли, таких опудалiв ви знайдете ще бiльше. Знайдете i такi штучки, якi вам пояснять, чому я маю другу руку, хоч насправдi її у мене i не було. - Повертiвши щось у комбiнезонi, вiн всунув у пустий рукав руку i став перед мандрiвниками, розвiвши обидвi руки.
- То хто ж ви такий, скажiть нарештi?! - просто запитала Ейнора, дивлячись своїми карими очима в його непрозорi скельця окулярiв.
- Я?.. Я i iграшка, i гравець... А для вас, Ейноро, буду казковий принц, про якого ви мрiяли в склянiй шафi в зимовому холодному лiсi.
I вiн поклав їй на плечi обидвi руки. Наче начарована, Ейнора не в силi була поворухнутись, а потiм несмiливо простягла руку й трiшечки пiдняла темнi скельця окулярiв. На неї - мов два клаптики блакитного неба, мов двi незабудки - глянули очi казкового принца.
- Вона вже кокетує! - заверещала референтка.
Вiд дверей пiлотової кабiни, де старанно нiс сторожову службу Твiнас, донеслося ледь чутне тяжке зiтхання: що дiялось пiд лiвим крильцем товстуна, вiн i сам добре не знав, одначе ясно - нiчого веселого. Чекав i нiяк не мiг дочекатися, коли ж нарештi пiлот знiме руки в рукавицях iз Ейнориних плiчок, i нiколи-нiколи вiн ще не вiдчував себе таким товстим, незграбним бевзнем... Вiн, сищик, зi своєю люлькою i нюхом не вiдчув тих таємниць, якi вистежила Ейнора, котра так само терпляче чекала, коли пiлот забере свої руки... а може, того вона зовсiм не чекає? Ах, вiн, Твiнас, нiколи не насмiлився б ось так покласти крила їй на плечi i втулитися просто в її очi, як оцей... казковий принц!
Вiд похмурих роздумiв у Твiнаса опустилася голова, iз дзьоба випала вже непотрiбна люлька, i, обiпершись об дверi пiлотової кабiни, вiн задрiмав. Тому не почув, як пiлот промовив:
- Ось що ми зробимо. Так, як я вже маю обидвi руки, то буду катапультуватись я i роздивлюся, як вiдчинити дверi корабля, щоб можна було всiм зiйти на землю схiдцями. Чекайте сигналу.
Вiн пiшов у "Шишечку"; всi мовчки стежили за його ходою, а Китичка аж у люк залiз, щоб ближче подивитися, як пiлот натискує на синю кнопку, як високо пiдскочить крiсло й викине його через вiдкритий дашок.
Незабаром у тому боцi, де були дверцi, пролунав стукiт - це був знак, що можна вiдчиняти. Начальник Кадриль, про якого досi неначе й забули, знайшов нарештi привiд нагадати про себе.
- Наказую натиснути на ту кнопку, щоб вiдчинилися дверi, - повелiв вiн.
Ейнора натиснула на кнопку, дверцята вiдчинились, i всi зрозумiли, чому пiлот пропонував катапультуватися. Покриття на планетi було таке м'яке, що корабель вгруз у нього майже до половини. Пiлотовi пощастило звiдкись притягти кiлька дощок i одним кiнцем обiперти їх об порiг дверей, вдавивши в цьому мiсцi покриття. Отож мандрiвникам не треба було й спускати схiдцi: по похилих дошках вони зiйшли на хистку поверхню планети. Останнiм покульгав, сонно киваючи дзьобом, бiдолаха Твiнас.
БIЛЯ КАРУСЕЛI
Чому таке хистке покриття планети, скоро було вияснено: планету окутувала пластикова плiвка. На нiй були намальованi ключi, самi лише ключi - вiд ключика од французького замка до ключа од здоровенного старовинного замка, яким замикали ворота замку.
Пiлот почекав, поки всi зiйшли на пластикову плiвку, i звернувся до Кадриля:
- Начальнику, можете наказати мандрiвникам опуститися пiд покриття. Тим, хто що знайде собi пiдходяще, - хай вiзьме з собою на Тандадрику.
- А сумки для тих пiдходящих речей будуть? - заблищали у Легарiї очi.