- Кве-кве-кве... - захихикала Легарiя: пилосос уже лоскотав їй пiдошви. - Твiнасе, безсоромнику, не лоскочи... скажу начальниковi... кве-кве-кве... чи ти ошалiв... кве...
- Ду-ду-ду-ду, - пiдспiвуючи, пирхав Твiнас, а його очицi поблискували яскравiше вiд золотих гудзикiв Кадриля.
- Китичко, - погукала Ейнора.
Вiдповiдi вона не дочекалася: Китичка лежав, неначе дерев'яний, тiльки на писку ледь ворушився одвислий пластир.
- Китичко, - голосно покликала Ейнора, - чи ти можеш вiдповiсти на одне моє запитання?
Песик здригнувся, нiби його хто розбудив:
- Я... яке?
- Хочу, Китичко, тебе запитати...
- Ану тебе, - непривiтно перервав її песик. - Ну вас усiх! - Вiн мiцно стиснув губи, його сивi брови закрили весь писок.
- Фi! - з вiдразою почала Легарiя. - Якi хулiганськi манери!
- Заткни свою пельку! - гаркнув i їй песик.
На цей раз i начальник Кадриль здивовано поглянув на Китичку: такого зухвальства вiд песика ще не доводилося чути. Нi, бiльше йому не кольне те, що пiд таємною кишенькою: отож нiчого й переживати iз-за такого сундука. Хай би брав приклад з iнших, наприклад, iз нього, начальника: був хаосом, гарячкою - а тепер дисциплiнований керiвний кадр! А Китичка не лише нiякого успiху... тобто прогресу, не зробив, а ще й опускається вниз, в болото хулiганiзму! Референтка цiлком правильно охарактеризувала його манери, i якщо песик не проявить старання виправити помилки в своїй поведiнцi, вiн, начальник, змушений буде вдатись до офiцiйних... цих... як їх... цих... санкцiй!
- Кве-кве-кве... - знову билася пiд кiнцем шланга референтка. - Адже я просила, Твiнасику... не лоскочи менi пiдошви... умру вiд смiху... кве...
- Як умiю, так i танцюю, - пирскав вiд смiху у такт їй товстун.
Легарiя вже захлиналася вiд смiху, пiдборiддя надулося, спина скрутилася - i раптом "Шишку" сколихнув страшний вереск.
- Що трапилося? Катастрофа? - Начальник ледь не зiрвав iз себе захисного пояса, уявивши, що метеорит знову пробив стiну й влучив жабi в бiк.
- Аааа! - заголосила, наче хто її рiже, референтка! - Мiй зуб пацюка!
- Ось вiн, - показав перлову крупину Твiнас, устигнувши неймовiрно швидко вихопити її майже iз самiсiнького шланга. - Ось ваш зуб пацюка! Дивiться!
Легарiя в той бiк i не глянула.
- Аааа! - горланила, наче її хто накрутив, жаба.
- Увага, - пролунав звичайний спокiйний пiлотiв голос, - наш корабель...
- Аааа! - заглушив його вереск Легарiї. - Рана вiд пацюкового зубааа!
Терплячий товстун не витримав i притулив кiнець шланга пилососа крикусi до рота - i язик всмоктався у шланг.
- Не пацюкiв зуб, - у тишi повторив сищик, - а перлова крупина.
- Сира чи варена? - весело запитала Ейнора,
Легарiя роззявила рота, щоб вiдрубати їй, та не подужала витягти iз пастки язика.
- Iнвалiдка перлової крупини! - насмiхалася Ейнора.
Нежаб'ячим зусиллям референтка нарештi вирвала язика iз шланга i, ковтаючи сльози образи, вигукнула:
- Але завдана ворогом рана була i буде!
- Нiякої рани не було, - спокiйно прогудiв сищик. - У вас на спинi була кишечка, на кiнцi якої була гулька: коли на неї натискали, то ви стрибали, як пiд дудочку. Одного дня та кишечка вiдпала i дiрочку заткнув хтось крупинкою. Оце й уся ваша бойова бiографiя, що не варта й щербатої копiйки!
- Фi! - передражнюючи Легарiю, сказала Ейнора.
Крупинка впала на пiдлогу, i товстун перевальцем попрямував до свого крiсла, намагаючись не дивитися на Ейнору, але всiєю душею чекаючи її хоч одного привiтного слiвця чи хоч легенького помаху вiй.
- А я, - гiрко запхикала, геть занепавши духом, референтка, - мала тебе за справжнього джентльмена, Твiнасе...
Сищик-джентльмен трохи знiяковiв i розвiв крильцями. Одначе вiн був задоволений. ОК - Операцiя Крупини - закiнчилася вдало. Ейнора вiд усього серця смiялась, а начальник зморщив лоба й гортав записник; вiн не мiг вирiшити, як у такому випадку повинен поводитися вiдповiдальний керiвник: чи стати на бiк референтки, чи вiдректися вiд неї?
- Спокiйно, бiльше спокою i дисциплiни! - нiчого так i не вирiшивши, Кадриль постукав олiвцем об пляшку з освiжаючим напоєм. - Тiльки не треба гарячкувати!.. I не зчиняйте хаосу!
Один Китичка лишився байдужий до пригоди з крупинкою.
Не подiяв на нього нi голос пiлота, який раз у раз об'являв:
- Увага, увага! "Срiбна шишка" сiдає... Увага! Спецiальне повiдомлення для начальника!
- Слухаю! Спецiально слухаю! - вiдгукнувся начальник, лише зараз вiдчувши, що захиснi пояси вже не потрiбнi i можна стати за пульт.
- Рапортую, - сказав пiлот, - орiєнтир знайдено! Сiдаємо на планету, яка являється супутником Тандадрики!.. Повторюю!. Повторюю: орiєнтир знайдено.
- Слухаю: орiєнтир знайдено! - повторив начальник i, щоб краще було чути спецiальне повiдомлення, вiн витяг вухо з-пiд шапки.
- Ура! - загукали мандрiвники. - Тандадрику знайдено, ура, ура, ура!
- Ще одне спецiальне повiдомлення для начальника! - знову залунав голос пiлота Менеса.
- Я слухаю! Я особисто слухаю! - урочисто вiдгукнувся начальник, перевiряючи, чи всi гудзики у нього на пiджаку, i чiпляючи планшетку. Наказую рапортувати!
- Ми приземляємось на супутника Тандадрики тому, що цього вимагає iнструкцiя! Звiдси ми повиннi налагодити радiозв'язок з Тандадрикою i чекати їхнiх посланцiв, якi вiзьмуть нас на рейсовий корабель i доставлять на космодром Тандадрики!
Корабель м'яко стукнувся, а начальник у блискучому пiджаку-унiформi i з планшеткою, мов снiп, гепнув на пiдлогу, - вiн зарано вiдстебнув захисного пояса.
- О начальнику, - першою пiдскочила до нього референтка, - ви подряпали собi вухо!
Жаба, не довго думаючи, здерла у Китички пластир i старанно налiпила Кадрилю на вухо.
- Який терплячий наш начальник! - ахкала вiд захоплення. - Iнший в подiбнiй ситуацiї горло собi перекричав би...
- Отак, як ти, за ту крупинку, - шпигонула її Ейнора.
- Дякую за зауваження, - холодно вiдповiла їй жаба, - але ви, мабуть, не знаєте, що критикувати референта має право лише начальник.
- Так, - солiдно пiдтвердив начальник, - свою референтку критикую лише я сам.
Ейнора поривалася знову вжалити, але в цю мить вiдчинилися дверi корабля i товстун Твiнас миролюбно прогудiв:
- Мандрiвка закiнчилась. Хай йому сто лих, то чого ж нам сваритися?
Всi замовкли i лише зараз вiдчули урочисту тривогу: подорож, якiй, здавалося, нiколи не буде кiнця, кiнчається! Важко повiрити, що треба буде розпрощатися з "Срiбною шишкою", що останнiй раз вiдчинилися її дверi i спустилися схiдцi...
- Тепер усi бачите, - оглядiвся начальник, - що правильно поводилися тi, якi не хотiли повертатися назад, якi вибрали мандрiвку вперед i ризик.
Це, ясно, було сказано на адресу Китички. Вiн пiдвiв якось дивно заспокоєнi очi й промовив:
- Виходить, я поводився правильно, коли хотiв залишитися на спаленiй планетi.
- Непоправне створiння! - викрикнула Легарiя. - Нiякої тобi вдячностi начальниковi за те, що врятував нас вiд загибелi!
Та начальник вибачливо посмiхнувся:
- Я щиро надiюся, Китичко... мандрiвнику Китичко... що майстернi й лiкарнi на Тандадрицi допоможуть повернути вам тверезий розум i здорову орiєнтацiю.
Тут встала Ейнора.
- Якщо вже ви заговорили про тверезий розум i здорову орiєнтацiю, дуже голосно сказала вона Кадрилю, - то дозвольте запитати, що ви розумного придумали на користь мандрiвникiв пiсля того, коли я розкрила вам пiлотову пiдступнiсть?
Начальник заблимав очима, роззирнувся навкруги, немов на нього збирався напасти бульдог Гог, смикнув за ремiнь планшетки, помацав ручку револьвера i заявив:
- Я не розумiю, про що ви говорите i що вам вiд мене потрiбно, мандрiвнице Ейнора!
- Прекрасно ви розумiєте! - промовила Ейнора. - I якщо через блискучi гудзики та пiдлабузництво референтки ви не втратили остаточно розум, то повиннi знати, що настав час дiяти. Зараз або нiколи!
Товстий сищик, почувши цю розмову, був такий приголомшений, що почав кусати свою люльку.
- Начальнику, - промовила референтка, - слiпим може казна-що приверзтися. Не церемонься з цiєю фантазеркою.
- Шкода, що тiєю крупиною не заткнули тобi пельку, - вiдрубала їй Ейнора i повернулася до песика. - Китичко, братику, уважно послухай, що я зараз усiм розкажу.
При словi "братику" у песика засмикалось пiдборiддя.
- Не хочу я нiчого слухати, - вiдповiв вiн.
- Прошу тебе, - простягла до нього руку Ейнора, - подивися на мене.
Песик пiдняв змарнiлу мордочку на густi вiї Ейнори.
- О Ейноро, - зашепотiв вiн, - ти... ти...
- Так, - якось жалiбно шепнула Ейнора, - я бачу. Я вже давненько бачу, вiд того часу, як метеорит ударив об корабель. Та я залишалася з заплющеними очима. Не тiльки тому, що мої очi не подiбнi до незабудок, але ще й тому, щоб непомiтно могла спостерiгати дивнi речi, про якi настав час усiм розповiсти...
РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦI
- Мандрiвники, увага! - перервав Ейнору пiлотiв голос. - Прошу приготуватися до катапультування.
- А це що?! - лапнув лапками Кадриль, як за тих iнших часiв, але схаменувся i солiдно склав лапи собi на груди. - Пiлоте, я наказую пояснити, чому мандрiвники не можуть вийти через дверi i схiдцями зiйти на землю?