Читать интересную книгу Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

- Було б за що сердитись! - весело випалив начальник, уже перелазячи порiг корабля. В цю мить над ямою нагнулася голова розвiдницi-референтки i вниз глянули великi, як покришки од горшкiв, очi.

- Жуки! Сила-силенна жукiв! - прохрипiла жаба i, не стримавшись, розлючено викрикнула: - Самi лiзете в корабель, а менi нi слова!.. Я ризикую життям, добровiльно йду в розвiдку, а вони... а вони...

- Фi! - кiнчив за неї Ейнорин голос iз салону корабля.

Iншим часом референтка їй цього не подарувала б, але зараз вона стрiмголов лiзла по хмизу вниз, ближче до дверей. Коли вона пролазила в дверi корабля, сипонув пiсок: краї ями обсiли безлiч жукiв, якi заднiми нiжками так гребли пiсок, що вiн хмарою летiв на корабель. На краю ями, ставши на свiй живий килимок, височiв старезний володар, який кволими жестами командував тими, що сипали пiсок.

- Десять... дев'ять... - пролунав спокiйний, як завжди, голос пiлота.

- ...вiсiм... сiм... п'ять... три... два... один! - перескакуючи через цифри, скоромовкою пiдхопили мандрiвники, сподiваючись таким чином прискорити злiт корабля.

- ...сiм... шiсть... п'ять... - немов годинник, вибиває повiльний такт Менесiв голос, - ...чотири... Повiдомляю: хмара пiску надто густа, корабель iз ями злетiти не зможе.

- Цього ще бракувало! - пiдскочив начальник, забувши про холоднокровнiсть, таку необхiдну начальниковi. - Я їм!.. - Вiн кинувся до дверей.

- Друже, куди ти? - занепокоївся песик.

Та Кадриль уже вiдчиняв дверi, не звертаючи уваги на пiщану атаку. Висунувшись бiльше, вiн натягнув на лоба прозорий козирок, щоб не насипало йому в очi, i подивився, що дiється навколо. Роздивляючись навсiбiч, вiн розстебнув кобуру i витяг револьвер. Кадриль збирався зробити кiлька пострiлiв у повiтря i цим так налякати жукiв, щоб вони хоч на мить вiдступили вiд корабля, а тодi вiн пустить їм ще кiлька пострiлiв бiля самих клешень i переляканi нападники повтiкають у свої нори.

Швиденько зробивши розвiдку крiзь свiй прозорий козирок, Кадриль помiтив, що у хмарi пiску є просвiт - звiдти, де стирчав володар жукiв, пiсок не сипався. Кадриль виразно побачив побiлiлi вiд старостi вусики володаря, невеличку сиву латочку волоссячка на грудях i клешнi, що ледве пiдiймались i опускались. Кадриль одразу нацiлився в ту сиву латочку на грудях. Це прекрасна i, може, єдина нагода перевiрити, чи револьвер заряджений справжнiми патронами, чи пустими. Адже вiд цього, кажучи словами референтки, буде залежати його, начальника, авторитет!..

Однiєю лапою Кадриль тримав револьвер, другою натиснув на курок. Пах! Прогримiв пострiл, струсонув яму i нiби розвiяв хмару пiску, бо в ту саму мить жуки перестали кидати пiсок. Навкруги зробилося свiтло й тихо, а в тiй тишi i свiтлi почало щось тiкати - так само, як у пiдземеллi на планетi квiтiв. I тут заворушився, захвилювався живий килимок, а накидка Легарiї, яка його покривала, зробилася червоною. На нiй лежав володар, в якого влучив Кадриль.

- Ось тобi, ось! - вiдчувши свою силу, Кадриль стрiляв i стрiляв далi, поки килимок перестав ворушитися. Так, револьвер i кулi були справжнi!

Начальник повернувся до салону й оголосив:

- Усе в порядку. Дорога вiльна.

- Ура! - вигукнув Китичка. - Адже ти стрiляв у повiтря, друже, правда?

Кадриль нiчого не вiдповiв йому. Вiн повiльно сiв у крiслi, сп'янiлий вiд незвичайної битви, поклав револьвер у кобуру, пристебнувся всiяним зiрочками захисним поясом. Та лапа, яка стрiляла, почала тремтiти: привидiлась вся у кровi накидка, а у вухах досi ще лунали пострiли.

"Нiчого панькатись!" - заспокоюючи себе, сказав начальник i налив собi освiжаючого напою.

- Десять... дев'ять... вiсiм... - знову донеслося iз кабiни пiлота, тiльки голос його був якийсь надривний i тихий.

- ...сiм... шiсть... п'ять... - уловив вiн знову бадьорi голоси мандрiвникiв.

ЧИСТКА ПIДЖАКА

Корабель вирвався iз ями, але радiти ще було зарано: пiсок, який засипав усю пiдлогу в салонi, почав здiйматися в повiтря. Мандрiвники немов попали в пiщану бурю в пустелi й не встигали клiпати, чхати, обтрушуватись вiд пiщинок, якi залiтали в очi, рот, вуха.

- Цього ще бракувало! - незадоволено оглядiвся начальник, не знаючи, як оборонятися вiд ще одного несподiваного ворога. - А... де моя планшетка, апчхи?! Китичко, ти сидiв у моєму крiслi, куди ти подiв планшетку?!

- Я не... пам'ятаю, - мотнув писком песик.

- Вона була на столику... апчхи!.. У тебе перед носом, а не пам'ятаєш! У планшетцi найнеобхiднiшi речi для керування, схе... хема, а ти... апчхи! апчхи!..

- На здоров'я, - вiдiзвалася референтка. - Дозвольте, хоч i не вiд iменi всiх мандрiвникiв, подякувати за врятування корабля вiд жукiв та пiщаного хаосу... апчхи... хи... ап, хихи!

- Дякую, - тепло подивився на неї начальник: справдi, тiльки вона одна здогадалася вiдзначити його новий подвиг, а всi iншi зайнятi лише своїм чханням... апчхи!..

- Менi при... апчхи! - почав був Китичка.

- Що я чую? - здивувався начальник. - Тобi знову прийшло, апчхи!

- Так, - трохи нiяково вiдчув себе песик. - I тому... апчхи! менi прийшло в голову, що у нас є пи... апчхи! апчхи!

- Так, я сам через це чхання... апчхи! сам був зiбрався сказати, адже у нас є пилосос, - закiнчив за нього начальник, кинувшись до шафки, куди було знову поставлено пилосос. То ось для чого його тримають у космiчному кораблi!.. Кадриль негайно налагодив його, увiмкнув i, чiпляючись за поручнi, заходився висмоктувати пил пилососом.

- Пробачте, що я втручаюсь не в свою сферу, - заговорила Легарiя, насилу перекрикуючи гул пилососа, - але я просто шокована... апчхи! Начальник повинен наказувати, а не виконувати чорну роботу, апчхи!.. Тим паче, коли ви такий стомлений пiсля переможної баталiї з армiєю жукiв... Коли б я не була iнвалiдом через тi зуби пацюкiв, я сама взялася б за пилосос... апчхи! хи, хи, ап!

- Дайте менi! - визвався Китичка. - У мене лапи вже загоїлись, i я залюбки... i про... апчхи!.. що не запропонував себе ранiше.

Кадриль повернувся на свiй пост, а Китичка щиро взявся до роботи. Вiн так старався i моторно повертався, що незабаром повiтря зробилося чистiшим i дихати стало легше.

- А ти, Ейноро, - знову не змовчала референтка, - могла б теж не бути дармоїдкою. Шановний начальнику, - звернулася до Кадриля жаба, - прошу пробачення, що я, будучи вашою референткою, наказую iншим, але далi не можу витримати.

- Прошу наказувати, - приязно кивнув головою начальник.

- Дякую, - кивнула й референтка. - Ти, Ейноро, так хутко пошила свою спiдницю, що могла б i зараз узяти голку з ниткою й пришити гудзики до пiджака унiформи нашого начальника... Китичко, якщо ти вже крутишся по салону, вiзьми у начальника пiджак i передай швачцi.

- Ось... передай, - повторив начальник, скидаючи пiджак. I справдi, яка тямуща органiзаторка ця Легарiя! Начальниця з неї поганенька, як помiчниця начальника, вона просто незамiнна. Лише їй однiй було в головi спасти унiформний пiджак, чудовi гудзики, i ось зараз, сама гола, а iз шкури пнеться, щоб тiльки в начальника все було!.. Хiба ж не друг?

Вiдчуваючи, як зростає її значення, Легарiя скромно опустила голову, а тим часом тоненькi Ейноринi пальчики, немов рибки, снували бiля виблискуючих золотом гудзикiв. Вона мiцнiше пришила i гудзичок на внутрiшнiй кишенi, що тримався на однiй ниточцi, i, поки Китичка кiнчив чистити пилососом салон, пiджак знову гарно лежав на фiгурi начальника.

- Нарештi, - вiдкинувся в крiслi Кадриль.

- А дякую сказати не треба? - запитала Ейнора.

- Ну так, дякую, звичайно, дякую, - схаменувся начальник й одразу пригадав, як його референтка, повертаючи йому пiджак i гудзики, нiякої подяки за це не вимагала. I справдi, керуючи, ти бачиш значно ширше i розумiєш набагато глибше!

Наче вiдгадавши його думку, референтка промовила:

- Ейноро, хiба можна розмовляти з начальником таким тоном? Наш начальник уже десять разiв доказав, що вiн умiє бути справжнiм джентльменом, то що ти ще хочеш?

- Хочу, - гордо заявила Ейнора, - щоб i на одинадцятий раз вiн був джентльменом! I хочу, i вимагаю.

- Хай, - iронiчно пiдморгнула начальниковi референтка, - хай це буде критика знизу.

- Я не низ! - ще гордiше виструнчилась Ейнора. - Внизу бувають лише пiдлабузники та нiкчеми!

Легарiя iз лютi аж рота роззявила, та в цю мить заговорив Китичка:

- Кадрилю, начальнику, менi знову прийшло в голову, що я мiг би iз вашого пiджака висмоктати пилососом пил... Вiн весь у пiску.

- Добре, що догадався, бо я сам уже збирався просити, - кивнув головою начальник.

Китичка з шлангом пилососа почав хутко крутитися бiля того начальникового рукава, який був з тiєї сторони, де вухо. Песиковi страх як хотiлося розповiсти своєму друговi всю правду про квiтку, про зламане її стебло i про опалий цвiт... Ох, як здивується друг, тiльки й буде вигукувати: "Оце тобi... оце тобi так!.. А далi? А що було далi"; а далi вiн розкаже йому про птаха iз попелу i про суть, про найсуттєвiшу суть i ще... ще скаже друговi, що Ейнора... що вона нiби морська мушля: зверху твердувата, та коли її нiжно погладиш - так нiжно, як i вiн, Кадриль, колись погладив велику квiтку, тодi...

Отак роздумуючи, Китичка устиг обчистити товаришевого рукава майже до плеча - i рукав забiлiв як снiг. Вичистивши плече, песик узявся за блискучий погон i чим ближче пiдступав до вуха свого друга, тим бiльше сяяли у нього очi.