Читать интересную книгу Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

КАДРИЛЬ ШУКАЄ ВИХОДУ

Хоч би скiльки новий начальник стримував свiй запальний характер, хоч би скiльки говорив собi, що вiн не гарячка, Кадриль не мiг, склавши лапки, довго сидiти бiля зачинених дверей i не знати про те, що дiється там, надворi. Стеля ще випромiнювала слабеньке свiтло, i Кадриль почав дослiджувати все в салонi. Кабiна пiлота, звичайно, була щiльно замкнена. А шкода: у скло можна було б прекрасно бачити, що дiється навколо, знати, що роблять товаришi, а може, жестами лап i покерувати ними. Та на жаль... I Кадриль заходився крутити всi ручки, на якi тiльки натрапляв, натискувати на вимикачi, вiдчиняти дверцята в стiнах, але нiчого пiдходящого, що допомогло б боротися з жуками, вiн не знайшов. Кадриль видивився очима пiд крiслами, закотив килим на пiдлозi, встромив половину вуса в ящик для смiття, а козирок шапки - на поличку пiд стелею. Зрештою, стомившись вiд марних шукань, зайчик заснув, притуливши до дверей вухо, щоб, коли почується хоч який слабий звук, вiн скочив би вiдразу на ноги. Йому приснилося, що вiн з револьвером у лапi стоїть проти юрмища жукiв; ось вiн стрельнув у повiтря - i юрмище сипнуло врозтiч... Прокинувшись, Кадриль обмацав ручку револьвера: а може, й справдi прочинити дверi й бахнути в повiтря? Та коли револьвер насправдi заряджений хлопавками, що тодi? Шкода, що вiн не вмiє розiбрати револьвер, а то легко перевiрив би, чи пiлот не напустив йому туману в очi. Нiчого, як тiльки знайдеться привiд - натисне на курок, i все буде як на лапi. I Кадриль з новою енергiєю почав знову нишпорити по кораблю i шукати, де що покладене, передивлятися речi. На цей раз вiн довше подумав, коли вiдчинив дверцята, де знаходився пилосос. А якщо спробувати усмоктати пилососом жукiв iз схiдцiв, що тодi? Але скiльки ти їх збереш: адже пилосос невеличкий i вiдразу захлинеться, тодi посвистиш. I взагалi, чи пилосос працює? Кадриль увiткнув штепсель у розетку, натиснув на вмикач - пилосос засвистiв, загув, наче машинка, що меле каву! Принагiдне Кадриль вичистив у салонi килим, а чистивши, пригадав, що в тому домi, де вiн жив, пилососом, бувало, не лише збирали порох, але й бiлили стiни вапном. Отож пилосос може зчинити справжнiй вiтер, треба тiльки повернути в iнший бiк одну ручку... Може, цю?.. Цю?.. I справдi: iз шланга пилососа вiйнув такий дужий потiк повiтря, що кiнець килима став сторч.

Недовго думаючи, начальник потягнув пилосос до дверей. Порахувавши рiвно до десяти, щоб зопалу не накоїти лиха, Кадриль увiмкнув потiк видувного повiтря, ледь-ледь прочинив дверi корабля i спрямував вiтер на жукiв, якi скупчилися на схiдцях: ось вам, ось, ось i ось!.. Цiлi рої жукiв знялися в повiтря, полетiли далеко, високо, кинулися в той ярочок, де спокiйнiсiнько спали собi Ейнора та Китичка.

- Поспiшайте в корабель! - нагукав їх начальник. - Швидше, швидше, поки вiльна дорога!

Удруге кликати не треба було; сон наче вiтром здуло, i Китичка з Ейнорою вже щодуху бiгли схiдцями в корабель.

- Оце так придумав! - Китичка вiд захвату аж рота роззявив. - I як тобi таке прийшло в голову, друже... тобто начальнику?

Задоволений Кадриль злегка посмiхнувся й запитав:

- А де тi троє?

- Пiшли на розвiдку в другий бiк, - показав лапкою песик. - I вже давненько пiшли.

- Оце тобi так, - набурмосився начальник. - Не могли почекати, справжнi гарячки!

Китичка насилу стримався, щоб не посмiхнутися, зате Ейнора не витерпiла:

- Самi ще вчора гарячкували!

- Що було - пропало, - посунув Кадриль козирок на макiвку. - Про мого унiформного пiджака нiчого не чути?

- Може, вони знайдуть i принесуть, - утiшив Китичка.

- Вiзьми оцей шланг вiд пилососа, - показав йому начальник, - i будь готовий здути жукiв, якщо вони знову сюди присунуть. А ти, Ейноро, поклади руку на цю кнопку, щоб увiмкнути струм. Чи зрозумiли?

- Зрозумiли, - кивнув головою Китичка. - А ти... ви пiдете шукати iнших?

- Треба шукати, - вiдповiв начальник. - Може, попали в пастку, мало що може трапитися.

- Коли ви повернетесь, я розповiм вам про дуже важливу справу, пообiцяв Китичка.

- Китичко, - промовила Ейнора, - чому ти своєму друговi кажеш ви?

- Я... пробачте, але начальнику... начальник... - промимрив, засоромившись, песик, десь глибоко вiн мав надiю, що Кадриль вигукне: "Оце тобi, який я тобi "ви"! Ти мене називай на "ти", як i ранiше, бо дам тобi штовханця!"

Та Кадриль не сказав нiчого: може, так був занепокоєний долею тiєї зниклої трiйки, що все iнше в цю мить здавалося справжнiми дрiбницями?

- А мундир свiй, - зiтхнув Кадриль, - мабуть, уже побачу як своє друге вухо...

Вiн натягнув на вухо шапку i, сплигнувши iз схiдцiв, пострибав вiд корабля.

- Тiльки повернися... повернися швидше, - побажав песик, довго проводжаючи очима шапку друга, яка все даленiла й даленiла. - Яку важливу справу розповiм... щоб ти тiльки знав... щоб ти тiльки знав, Кадрилю...

БУДОВА БЕЗ КIНЦЯ

Уже три днi вiд свiтанку до темної ночi трудяться полоненi на великiй будовi. Тепер, коли їх запрягли до роботи, стiни росли як на дрiжджах. Жуки оточили вежу коричневим кудлатим тином i, радiючи, плескали один одного клешнями. Твiнас стягнув слюду iз навколишнiх горбiв, пiлот шлiфував її об камiнь; Легарiя складала в стiну, а жуки плювали густою рiдиною, щоб склеювати слюду. Всiх трьох робiтникiв пильно сторожили безлiч охоронцiв, якi були завжди готовi болюче вщипнути за найменшу провину. Особливо перепадало Легарiї, яка звикла завжди тiльки наказувати iншим, а самiй щоб i пальцем не поворухнути. Iз її рота тiльки й чулося "фi, фi, фi!", бо, плюючи клеєм, жуки щоразу попадали i їй на лапи. Навiть коли всi троє йшли вночi вiдпочивати, їх оточувало стiльки жукiв, що була нiби жива огорожа. Все можна було б витерпiти, коли б свiтила яка надiя; адже однiєї чудової днини споруду буде закiнчено i настане кiнець каторжнiй роботi... Адже й самим полоненим було б приємно подивитися на роботу рук своїх, помилуватися мiцними рiвними стiнами, акуратними рядами нiрок... Та де там! Коли пiсля тяжкої денної роботи, насилу переставляючи ноги i важко дихаючи, вони повзли до свого притулку, то бачили, як скрадаються iз-за пагорбiв клiшнеголовi: один перед одним поспiшали захопити кусочки шлiфованої слюди, поки ще не засох клей.

- I звiдки така зажерливiсть? - дивувалася Легарiя.

- Гляньте, - одного разу показав крилом Твiнас.

Iз кiлькох нiрок вихором вилiтав пил; час вiд часу показувались i заднi нiжки жукiв - брикаючи, вони рили землю, розширяючи нори, щоб умiстити туди бiльше слюди.

- Хiба це не кошмар? - жахалася Легарiя. - Нам доведеться зiбрати i обшлiфувати слюду з усiєї планети, щоб їм було чим понапихати свої нори!

- Я гадаю, вони не просто напихають, а гарно вистеляють стiни в норах, - сказав Твiнас.

- Ще б пак! - обурювалась Легарiя. - Ми за них з нiг падаємо, товчемося, наче робоча скотина, то у них часу хоч одбавляй, можуть прикрашати свої нори!.. Але чому ви мовчите? Невже вас це не хвилює, невже вам все одно? - повернулася вона до пiлота.

- Нi, не все одно, - спокiйно вiдказав пiлот. - Я любуюся прекрасним пейзажем i ландшафтом.

Вiд злостi жаба так стиснула своїми клейкими лопатами його порожнiй рукав, що - хочеш не хочеш, - а пiлотовi довелося потягти її в притулок. Притулок було влаштовано в яру, щоб зверху жукам було зручнiше їх сторожити. Тисячi оченят пильнували за кожним їхнiм рухом, тисячi вусикiв починали тремтiти вiд будь-якого пiдозрiлого запаху, тисячi нiжок були напоготовi гнатися i тисячi клешнiв - ущипнути. Найгiрше потерпали тому, що жуки були прудкiшi за них - якби не це, полоненi, незважаючи нi на що, вже шмигнули б до "Срiбної шишки". Вони обговорили не один план втечi, та жоден з них не пiдходив. Виявилося, що легше було вирватися з обiймiв велетенських квiтiв, нiж утекти вiд малюсiньких жукiв!

I цього вечора, тiльки-но вони дiсталися до яру, як, мов неживi, попадали на Кадрилiв пiджак, вiн лежав наверх пiдкладкою, щоб жуки не спокусилися гарними нашивками й не вiдняли. Твiнас був такий стомлений, що навiть не подужав пiдняти до дзьоба свою люльку. Вiд тягання слюди у нього пооблазили крила, у Менеса пошарпались рукавицi, у Легарiї лапи були облiпленi пiском: Пiлотовi Менесу було важко ще й тому, що доводилося весь час обв'язувати собi окуляри.

Таке скрутне становище було i цього четвертого пiдряд вечора, коли вони попадали в яру на вiдпочинок.

- А що, якби вiдiрвати пiдкладку й зробити з неї накидку, розмiрковувала Легарiя, зсiвшись на пiджак Кадриля i обмацуючи його.

- Навiщо вона тобi? - кинув Твiнас. - Щоб тебе, коли ти будеш працювати, обплювали жуки?

- Ще нiколи я не доживалася до такої бiдностi, - тяжко зiтхнула Легарiя. - Гола, як бубон, усього збулася, всього... Ой, що це? здригнулася вона.

Поряд неї впав камiнчик.

- Жуки хочуть мене вбити! - жаба злякано полiзла пiд пiджак.

- Сс! - заспокоїв її Твiнас, а очицi його жваво заблищали. - Може, це знак нам. Не зчиняймо панiки, сидiмо спокiйно - почекаємо, що буде далi.

За мить на пiджак знову впав камiнчик. Твiнас начебто ледаче потягнувся, видовживши шию. А тiльки-но знайшлася сила дiстати люльку, як третiй камiнчик - трах! - i вибив її у нього з дзьоба.