Читать интересную книгу Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

Ейнора, вiдчувши кругом нiг шарудiння, нагнулась i ледь-ледь не розплющила очi, а розплющивши, насилу стрималася, щоб не закричати. Та хоч би вона й закричала, перекричати Легарiю нiхто не змiг би; а та без упину викрикувала лише одне слово:

- Кошмар!.. Кошмар!.. Кошмар!..

- Не хвилюйтеся, - пробував угамувати її Твiнас, - вони не кусаються, якщо їх не топтати. Може, вони зовсiм нешкiдливi.

- Кошмар! - наче оглухла, кричала жаба, струшуючи з накидки жукiв.

Та найбiльшу цiкавiсть жучки проявляли до унiформи Кадриля, особливо до гудзикiв; їхнiй золотий блиск притягував жучкiв, як магнiт залiзо. Вже по кiлька жучкiв сидiло на кожному гудзику, вони стукали лапками по гудзиках, нюхали їх i гладили. Iншi жуки, якi ще не доторкнулися до гудзикiв, штовхали перших, щоб i собi понюхати та постукати. Так само приваблювали жукiв i пiлотовi окуляри, їх дзеркальний блиск; Менес насилу встигав струшувати їх з голови.

- Дивiться, куди вони лiзуть, - показав забинтованою лапою Китичка.

Нижнi схiдцi "Срiбної шишки" вже були коричневi вiд жучкiв, якi чимдуж повзли вгору - наче невидима рука розiслала на сходинках кошлатий килимок.

Побачивши це видовище, пiлот Менес хотiв кинутися назад у корабель, та було вже пiзно: якщо вiн бiгтиме й розтопче безлiч жучкiв, то цим накличе велику бiду на iнших мандрiвникiв. Спробуй роздави їх кiлька - i їхнi одноплемiнники можуть защiпати мандрiвникiв до смертi!

- Якщо, - промовив Менес, у вiдчаї дивлячись на вiдчиненi дверi "Срiбної шишки", - якщо вони влiзуть у корабель i пошкодять апаратуру, ми навiки залишимося полоненими на цiй планетi, бо вже нiколи...

Вiн ще не встиг закiнчити, як начальник Кадриль, наче в'юрок, вислизнув iз усипаного жуками пiджака, струсив їх iз блискучої околицi на шапцi i одним високим стрибком, як у Бременського пiвня, вискочив на верхню сходинку схiдцiв, а ще за хвилину зник за дверима, щiльно їх зачинивши. Корабель було врятовано. Ось коли став у пригодi гарячковий характер Кадриля!

- Ура! - вигукнув Китичка.

- Кошмар! - знову заверещала Легарiя. - Що вони роблять?

Кiтель командира, немов живий, повз удалечiнь, туди, звiдки з'явилася ця сила-силенна жукiв. Клiшнеголовi несли його на спинах, i золотi гудзики, вiддаляючись, спалахували, мов свiтлячки.

- Хай йому сто лих! - стурбовано зiтхнув товстий сищик.

Мандрiвникам i далi нiчого бiльше не лишалося, як стояти непорушно, наче пугала, i обережно струшувати з себе зухвальцiв. Було очевидно, що жукам дуже кортить за пiджаком потягти й пiлотовi окуляри.

- Ви, - порадив Твiнас, - краще їх здiймiть.

Пiлот i не обiзвався на це, неначе порада його не стосувалась. Мандрiвники мали ще раз нагоду пересвiдчитися, що Менес нiзащо в свiтi не покаже своїх очей i обличчя, що окуляри правлять йому замiсть маски.

- А менi прийшло в голову, - заговорив Китичка, вдячний Менесовi за пластира та iскри, - менi прийшло в голову, що окуляри можна залiпити чимось прозорим, i тодi не буде видно, як блищать їхнi скельця.

Пiлот лише знизав плечима: де ж його взяти ту пов'язку, та ще прозору, коли найзвичайнiсiнької ганчiрочки немає.

- Я з величезним задоволенням вiддала б для цього свою сiру накидку, так як я вiддала паяцовi значок, але, на жаль, накидка непрозора, зiтхнула референтка.

- Лови! - вигукнула до Менеса Ейнора й кинула в його бiк скручену рукавичку. Рукавичка була нейлонова, прозора.

- Дозволяєте її розiрвати? - чемно запитав пiлот.

- Рвiть її хоч на стьожки! - гордо махнула рукою Ейнора.

- Ах, Ейноро, - скрушним голосом промовила Легарiя, - як було б добре, коли б i твоє замурзане минуле можна було розiрвати в клаптi разом з рукавичкою.

- Ви, - обернулась до неї, гордо пiднявши голову, лялька, - ви щипаєте значно болючiше вiд найлютiшого жука!

Пiлот, закусивши рукавичку, розiрвав її вздовж i затягнув скельця окулярiв, а кiнцi сяк-так пiдiткнув пiд шолом.

- А ви чуєте, - повертiв писком Китичка, - якийсь дивний кислий запах?

- Це не запах, а сморiд, - заткнула носа Ейнора.

- Фi-фi! - замахала лапами перед самим носом референтка. - Справжня дохлятина!

Бридкий дух доносився з того боку, куди потягли унiформний пiджак Кадриля. Мабуть, це був якийсь знак жукам, бо всi до одного повернули в той бiк клешнi, а потiм припустились i повзти. Немов вiдхлинула повiнь: знову залишилася пiщана галявина, чистi пагорби, поодинокi клаптики порудiлої трави, русло висохлої рiчки.

- О-о-о-х! - немов змовившись, зiтхнули всi мандрiвники.

- Треба визнати, - сказала референтка Легарiя, дивлячись, як даленiють жуки, - що вони чудово органiзованi й дисциплiнованi створiння. Керувати такими - сама втiха.

Тепер, коли небезпека минула, навала жукiв здавалася смiшною.

- Навiть були залiзли в люльку, а щоб їх, - сонно промимрив Твiнас, оглядаючись, де б зручнiше було йому подрiмати.

- Одного я був упiймав i хотiв замотати в кiнець бинта, щоб мати на пам'ять, - промовив Китичка, - та вiн мене як ущипнув! На щастя, в обв'язану лапу.

- Чи рукавичку вам повернути? - запитав у Ейнори пiлот.

- Якщо i наступного разу будете ховати пiд окуляри свої очi, можете не повертати, - з ледь помiтним глузуванням вiдповiла Ейнора.

- Ви мене обвинувачуєте в тому, що я ховаю свої очi, так? - запитав, наближаючись до неї, пiлот.

Щоки Ейнори спалахнули густим рум'янцем, вiї злякано затрiпотiли.

- Пiлоте, - встав мiж ними обома Твiнас, - чи не час випустити Кадриля?

- Так, так, i менi прийшло в голову, що треба випустити друга, пiдтримав Китичка. - Але... ви тiльки гляньте!

Лише зараз мандрiвники подивилися на схiдцi "Срiбної шишки", якi були геть усипанi жуками!

- Це залишили свою сторожу, - вирiшив Твiнас. - Залишили для того, щоб не впустити нас у корабель або самим туди проникнути.

- Хоч би мiй друг дверей не вiдчинив, - занепокоївся Китичка.

Пiлот Менес пiдiйшов до схiдцiв: жукiв було стiльки, що голцi нiде було впасти - спинка до спинки, клешня до клешнi.

- Може, - запропонував товстий сищик, - спробувати легенько змести їх мiтлою? Он довкола ростуть кущики, нумо спробуймо.

Мандрiвники поспiшили наламати гiллячок i зв'язати мiтлу. Навiть Легарiя i та зломила кiлька хворостинок. Дивно було бачити колишню органiзаторку в роботi. Невеличку мiтлу зв'язали клаптями iз Ейнориної рукавички, i Менес понiс її до схiдцiв. Але не встиг вiн провести мiтлою по нижнiй сходинцi, як вiдскочив, наче ошпарений: декiлька жукiв стрибнули йому на руку i навiть крiзь рукавицю так боляче ущипнули, що пiлот не стримався i застогнав.

- Що я чую? - здивувалася Ейнора. - Пiлот Менес стогне? Може, його, бiдолашного, жук ущипнув?

- Так, - пiлот повернув до неї пiднятi скельця окулярiв. - Вам жаль мене?

- Вас жалiти? - пересмикнула горда лялька. - Пiлот космiчного корабля, а стогне тому, що його вколов якийсь жучок!.. А може, - додала з насмiшкою, - може, ви саме зняли рукавицю, коли вони щипали?

- Наша хоробра Ейнора, - солоденьким голосом сказала Легарiя, - i не писнула б, якби її вкусило хоч i сто жукiв, чи не так?

- Так, - тихо вiдповiла Ейнора, пiдступила до схiдцiв, намацала карниз i голою рукою вдарила по сходинцi.

Кiлька жукiв одразу вчепились їй у руку i так запрацювали клешнями, що обличчя в ляльки стало сине, на лобi виступили краплi поту, але вона навiть не ойкнула.

- Спасибi за науку, - нагнув пiлот шолом.

- Але, - загув хриплим як нiколи голосом Твiнас, - але ж вам страшенно болить! Ви можете захворiти!

- Бiдолаха, - спiвчутливо зiтхнула референтка, - вона хворiє, тiльки на iншу хворобу, хворiє на манiю величностi!

- Вона й справдi велична, - вона справжня героїня, ось як! - вiдрубав Китичка.

Твiнас i Менес з обох сторiн схилилися над Ейнориною рукою, а Китичка похапцем iз своєї руки одiрвав клапоть бинта, щоб перев'язати покусанi мiсця. Пiлот помастив їх цiлющою маззю, коробочку якої витяг iз кишенi, причому цю коробочку держав обома крильцями Твiнас. Легарiя бiльше не могла витримати усього цього. Коли в неї була збита бородавка, пiлот мазi й понюхати не дав, а бинта навiть i не показали, хоч вона тодi була начальницею корабля! Навiть тому кривоногому корчевi Твiнасу вона нiби порожнє мiсце!.. А чому? Тому, що ця кривляка, ця принцеса Шарпачка заволодiла всiєю їхньою увагою, тiльки Ейнорi, нiби це прiрва яка, уся їхня доброта, спiвчуття, увага, джентльменство, а їй, Легарiї, вiдомiй активiстцi, нiчого не залишили, зовсiм нiчого!.. Чи не час узятися до нових способiв проти такої нахабної кривляки? I Легарiя з запалом вигукнула:

- Шановнi! Ви, як я бачу, всi забули тверезо дивитися! Адже ситуацiя i далi небезпечна i навiть дуже ризикована! Корабель в облозi, вхiд у нього вiдрiзано, командир у полонi, його мундир загарбано. Хоча я лише референтка, але пропоную взятися до ефективнiших засобiв.

- До яких ефек... фект... тивнiших? - здивувався Китичка.

- Пропоную йти в розвiдку. Тут ми все одно нiчого не вистоїмо, а коли зробимо розвiдку, може, знайдемо який вихiд iз цiєї трагiчно-комiчної ситуацiї.

- Можемо рушати, - кивнула головою все ще зблiдла Ейнора.

- Всiм рушати немає необхiдностi, - сказала Легарiя, непомiтно вертаючи собi обов'язки начальницi. - А особливо тобi, бiдолахо Ейноро, бо ж ти слiпа. Ти, Китичко, теж кривоногий, тому залишишся з героїнею охороняти корабель, бо сама слiпа цю функцiю виконати нездатна. Отож вперед у розвiдкову мiсiю, колеги!