Читать интересную книгу Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

НА ПЛАНЕТI СЛЮДИ

Вiдчинилися дверi, опустилися схiдцi, i новий командир уже ладен був першим вистрибнути надвiр, але раптом вiдсахнувся й вiдступив далi вiд дверей.

Вiн пригадав, що командир повинен залишати корабель останнiм.

- Пробачте за зауваження, - пiдiйшла до нього Легарiя, - та я б хотiла подiлитися деяким досвiдом, якого набула за час командування. Командир покидає корабель останнiм лише тодi, коли з кораблем трапляється катастрофа. В iнших випадках, якщо треба вийти в незнайоме i навiть небезпечне мiсце, командир iде першим, в авангардi.

- Дякую, - стримано вiдповiв командир, а сам подумав: "Як воно не було б, а її поради потрiбнi й кориснi". Крiм того, вона прекрасно знає значення чужоземних слiв. У майбутньому треба буде коли-не-коли з нею радитись".

Легарiя, наче вгадавши командирову думку, скромно запропонувала свої послуги:

- Чи я не змогла б бути вашим референтом?

- Ре... фе... ферентом? - не мiг вимовити командир.

- Референт - це спецiальний радник командира. Будучи вашим референтом, я пояснювала б мандрiвникам значення незрозумiлих слiв i таким чином заощадила б вам час. Хоча, - ще скромнiше додала жаба, - хоча ви сам чудово знаєте чужоземнi слова... Наприклад, ви сказали: "Кiнчайте дискусiї". Та реферувати iншим у вас не вистачить часу.

Але командир не поспiшав прийняти пропозицiю Легарiї. Може, пригадав усi образи й пiдступи Легарiї, якi йому довелося зазнати?

- Якщо я вам не пiдiйду, - зеленою травичкою стелилась Легарiя бiля нiг командира, - то коли захочете, зможете увiльнити мене вiд обов'язкiв i призначити iншого референта.

Цi слова розвiяли сумнiви командира, i вiн, вже ступаючи схiдцями, сказав:

- Гаразд. Тимчасово призначаю вас референтом.

- Дякую, - жаба не знала, як i дякувати, й, зiгнувшись у три погибелi, поспiшила за командиром, не звертаючи нiякої уваги на те, що подумають iншi мандрiвники: Шарпачка, Кривий лантух i Один проти.

Отож командир вийшов першим, i, дивлячись знадвору на це видовисько, можна було сказати, що воно варте сотнi картинок з книжок або однiєї картини, намальованої олiйними фарбами! Де ж там: iз "Срiбної шишки" схiдцями спускається командир у золотом поблискуючiй унiформi; коли вiн ступав, планшетка била його по одному стегну спереду, а кобура револьвера по другому стегну ззаду. Висадившись, командир оглядiвся i подав знак, що небезпеки немає, що можуть висаджуватись iз корабля й усi iншi. Тут сповзла жаба, тобто референт командира, пiсля неї показався Твiнас, засапавшись вiд намагання менше шкутильгати, бо на його крильце спиралась Ейнора - така витончена i гарна у вбраннi, яке сама пошила! Ах, коли б вона знала, як Твiнас чекав цiєї години! Коли б його воля, сила його люльки, то вiн садовив би "Срiбну шишку" сотнi, а то й тисячi разiв! Останнiм рачки злазив Китичка - хоч лапи у нього i пiдлiкувалися, але будуть забинтованi ще хтозна як довго...

- Китичко, - раптом почув вiн знизу голос, голос свого друга, - не лiзь! Я зараз!

I ось уже обрамлений золотом рукав обняв песика i допомагає йому швидше подолати схiдцi, та ще бiльше йому допомагає радiсть, що його друг, який став командиром, лишився справжнiм другом! Навiть i тодi, коли вiн "один проти" - друг його обняв! Ось як!

У дверях корабля став пiлот Менес i звисока оглянув навколишню мiсцевiсть. Вiн пiдняв руку в рукавицi, даючи знак, щоб його слухали, i почав:

- Якщо вирiшено летiти на Тандадрику, ми повиннi приготуватися до далекої мандрiвки. Треба грунтовно перевiрити всi механiзми, замiнити всi спрацьованi деталi й вiдрегулювати системи управлiння. Поки я це робитиму, добре було б вам зайнятись спортом i розiм'яти вашi задерев'янiлi суглоби, подихати свiжим повiтрям i перепочити. - По цих словах пiлот зачинився у кораблi.

Пiсля тiєї телевiзiйної планети, де повiтря було таке, наче в старiй, довго зачиненiй шафi, тут дихалося легко й хороше. Є де i спочити; ця планета найбiльше нагадувала мандрiвникам їхню батькiвщину: пiщанi пагорби, висохле русло рiчки, подекуди пучки трави, зрiдка видно невеличкi кущi... Тiльки нiде анi хати, анi хатинки, нiякої протоптаної стежки, дороги, виораного поля, викопаного рову... Анi пташини, ' щоб над ними пролетiла, сполоханого звiряти чи навiть докучливого комара...

- Що б то воно могло блищати? - уп'яв очицi в далекi горби Твiнас.

Уважно придивившись, мандрiвники помiтили, що мiж горбами то там, то там щось поблискує - неначе хтось бавиться осколком дзеркала. Кадриль зсунув з лоба козирка, щоб краще бачити, i в цей час хтось його сiпнув за планшетку. Обернувшись, вiн побачив, що поряд з ним стоїть Ейнора.

- Що ви там, командире, бачите? - голосно запитала вона й потихеньку додала: - Чи в кабiнi була та рiч?

- Бачу, що мiж горбами щось свiтиться, - так само голосно вiдповiв командир i прошепотiв: - Нi, нiчого такого не було й слiду.

- Може, там свiтять електричнi лампочки? - знову голосно запитала Ейнора й знову тихо додала: - Так я i передчувала, що вiн сховає. А рука? Друга рука засунута пiд комбiнезон?

- Коли надворi видно, нiхто свiтити електролампочками не буде, вiдповiв командир i прошепотiв: - Руку я помiтити не мiг, бо надягав унiформу, та я буду пильним.

- Може, вiн i дав унiформу, щоб вiдволiкти нашу увагу чи пiдкупити вас, - сказала Ейнора.

- Але вiн дав менi ще й револьвер, - промовив Кадриль. - Невже дав для того, щоб я оборонявся вiд його пiдступу?

- Справдi, дивно... - похитала головою Ейнора i нiби ненароком витягла рукавичку, заткнуту за пояс. - Скажiть, чи не ви поклали менi на... на лоб цю рукавичку?

- Я вперше чую про рукавичку, - вiдмовився Кадриль, пригадавши, що вiн дав слово Твiнасу.

- Дивно, - знову похитала головою Ейнора й, вiдходячи, нагадала: - А все-таки i надалi придивляйтесь до пiлота.

Вона, звичайно, не бачила, що вiддалiк стояв Твiнас з сумно опущеними очицями. Товстун-сищик догадався, що Ейнора знову вирiшувала з Кадрилем свою таємничу головоломку, яку йому, сищиковi, вже нiколи не розкрити... Раптом вiн пригадав одну дрiбничку: коли Ейнора розмовляла з Кадрилем, вона витягла рукавичку!.. Гм... гм... схопився за люльку Твiнас. Чи Ейнора часом не запитувала командира, хто накрив рукавичкою їй очi i для чого? Так, так, вона питала саме про це! Бiдолашна, вона катується, що таємницю її очей вже викрили... Треба її заспокоїти, показавши, що рукавичка впала їй на очi випадково, що нiхто не сумнiвається, що вона не бачить... I сищик, пихкаючи, немов занадто розкочегарений паровоз, боком наблизився до Ейнори.

- Чи голова вже не болить вiд удару? - запитав вiн енергiйним баском.

- Ще трохи болить, - вiдповiла Ейнора.

- Як же вона не болiтиме! - пiдхопив Твiнас. - Не було потрiбного компреса, то схопили рукавичку; не було холодної води, то хлюпнули освiжаючого напою, тiльки вiн випарувався, поки ви ще не опритомнiли... Може, хоч зараз треба знайти джерело i прикласти справжнiй компрес?

- Дякую, бiль уже вщухає, - подякувала Ейнора з трохи прояснiлим обличчям.

"Ага, попав якраз у цiль!" - зрадiв товстун i, посмiлiвши вiд успiху, запропонував:

- А якщо ви повиннi вирiшити складне завдання чи заплутану загадку, то я i моя люлька... гм...

Ейнора занепокоєно повернула до нього обличчя:

- Яку загадку? Звiдки ви взяли, що у мене є загадка?!

- Нiзвiдки я не взяв... - збентежився сищик i вiдступив назад. - Я скрiзь бачу... загадки i головоломки... де треба i де не треба...

- Дякую, - холодно подякувала Ейнора, - але якраз не треба!

- Прошу вибачити менi... - задки вiдступив сищик, знову вiдчуваючи, що вiн зробив щось не так, що у нього не вистачило обачностi. А подавшись назад ще на один крок, вiн пiдвернув пiд себе здорову лапу й завив вiд болю. Виявилось, що Твiнас наступив на щось колюче, можливо, навiть загнав колючку. Пiднявши пiдошву, вiн побачив, що в пiдошву уп'явся невеличкий жук. У цей саме час пролунав верескливий голос Легарiї:

- Що це таке?.. Здiймiть!.. Жах! Кошмар!

Першим пiдбiг командир Кадриль i планшеткою змахнув жука, який десь узявся у жаби на стегнi. Жук упав на спину й задригав у повiтрi лапками.

Пришкутильгав Китичка i з цiкавiстю обдивився його.

- Вiн схожий на жука-рогаля, - сказав песик, - я бачив такого на однiй картинцi.

- Ой! - на цей раз крикнув сам командир i заплигав на однiй нозi: другу вкусив жук, - може, хотiв помститись за те, що Кадриль бахнув його родича планшеткою.

- Погляньте, - сказав Менес, який щойно зiйшов на землю i дивився в той бiк, що його вiд мандрiвникiв закривав корабель.

Обережно, щоб знову не наступити на якого жука, мандрiвники пiдiйшли туди, а глянувши, всi похололи: на них сунула тьма-тьмуща жукiв здавалося, що навiть земля ворушиться...

ОБЛОГА

Не встигли мандрiвники i оком змигнути, як опинилися в такiй облозi малих мешканцiв планети, що не було й де ступити. Всi зацiпенiли. Стояли, немов стовпи, й тiльки очима бiгали по жуках, яких аж кишiло. Зараз, добре придивившись, можна було побачити, що їм не зовсiм пасує назва "жуки". У них не було нi перетинчатих крил, нi надкрилля, нi рогової оболонки. Все тiло було обросле червонястою щетинкою; на жукiв-рогалiв вони скидалися хiба лише виставленими вперед маленькими клешнями, з шiстьома волохатими лапками.