- Хай йому сто лих! Тьху! - досадливо сплюнув сищик, i нiхто не зрозумiв чому.
- Понад цiєю лiнiєю, - показав лапою Кадриль, - натикано маленьких ручок, а начальниця безсовiсно повидирала їх i напхала в свою сумку...
- Заткнися, наклепнику! - гримнула Легарiя i пiдскочила, наче вжалена: - Не лiзь!
Та було вже пiзно: пришкутильгавши, Китичка витяг у неї з-пiд накидки ручку.
- Оце тобi, знову! - схвильовано сплеснув лапами Кадриль. - Ми можемо дочекатись ще одного iнспектора!..
- Так, - пiдтвердив пiлот, - виколупана ручка може притягти його, як магнiт.
- Пробачте, - сказав Китичка, - але попрошу всiх помовчати.
Всi замовкли, а Китичка притулив вухо до землi й став прислухатися.
- Чую дуже сильний гул, - сказав вiн. - Немов щось наближається.
- Негайно всi в корабель! - пролунав наказ пiлота. - Тривога!
Кадриль пiдскочив до Китички, вихопив у нього ручку, пожбурив її геть i потягнув друга схiдцями вгору. Легарiя вже встигла їх випередити i прошмигнула всередину. Твiнас, опираючись на крильця, i собi поспiшав, наскiльки дозволяла йому тапка. Нарештi всi зiбралися всередину. Кадриль полегшено зiтхнув i з верхньої сходинки обернувся, щоб глянути, чи нiщо їм не загрожує? Обернувся й отерп: туди, де лежала викинута ручка, впав знайомий снiп червонястого свiтла!.. Кадриль кинувся в салон, i тiєї ж митi дверi зачинилися...
- ...шiсть... п'ять... чотири... - вже рахував пiлот.
- ...три... два... один! - нетерпляче рахували й пасажири.
- Вперед! - не стримавшись, вигукнув Кадриль.
"Срiбна шишка" здiйнялася!
- Втекли! - з задоволенням потер лапами Кадриль. - Ще б трохи - i попалися б, але втекли!
- Наказую не зчиняти панiки! - звелiла начальниця, знову беручи керiвництво в свої лапи. - Нiхто не збирався на нас нападати, це ви iз мухи зробили слона. Ситуацiя цiлком нормальна...
Вона вмовкла, i очi в неї знову зробилися такi великi, як покришки для горшкiв: корабель почало кидати з боку на бiк, тремтiли стiни, трiщала пiдлога, мотор хрипiв i нiби захлинався. Неначе хтось схопив корабель, як горобця за хвiст, горобець трiпоче крильцями, б'ється, виривається, а втекти не має сили.
- Що ж це таке? - скрикнули всi.
- Сторож... гном казав менi... - озвалася на смерть перелякана Легарiя, - казав, що коли один робот не справляється, то на його мiсце стає другий, набагато потужнiший.
- Все ясно. - сказав Кадриль, - вiн усмоктує в свiй шланг "Срiбну шишку!"
- Сторож гном казав, - прошепотiла зблiдлими зябрами Легарiя, - що робот... iнспектор знищує всi стороннi предмети.
- Ми - стороннiй предмет! - вiд подиву Китичка аж рота роззявив.
Корабель усе ще намагався вирватись iз невидимих обiймiв; мотор ревiв, як поранений тигр, стiни тряслися так, що, здавалось, от-от розсиплються в друзки, пiдлога трiщала й коливалася, немов пiд час бурi... Марнi зусилля! Корабель почав крутитись, як дзига, - так крутиться, попавши у вир, скiпка, яку невблаганно тягне на дно.
Iз кабiни дiйшло повiдомлення пiлота:
- Увага! Наш корабель не в силi чинити опiр притяганню. Загибель неминуча. Хто хоче, може катапультуватись, тобто зайти в кабiну "Шишечки", натиснути на синю кнопку в спинцi крiсла i вилетiти в отвiр.
- Синю кнопку! - повторив Китичка, здивований, що минулого разу вiн про цю кнопку i не чув, i не бачив.
- Вилетiти? - закувiкала Легарiя. - Але ж тодi напевне попадеш у пащу роботовi! Жах! Що ж це робиться?
- Робиться те, що ти сама наробила, - заговорила Ейнора, яка довго мовчала. - Пiлоте, ми хочемо iншого начальника!
- Запiзно, - вiдповiв голос пiлота Менеса. - За кiлька секунд нiчого не залишиться! Добровольцi хай катапультують.
Його голос важко було почути iз-за гулу й трiскотiння.
- Твiнасе, придумайте що-небудь! - благала Ейнора, зчепивши руки.
Товстун безпорадно затряс головою, а люлька вислизнула у нього iз дзьоба й упала в тапку.
Тут устав Китичка.
- Менi прийшло в голову, - хвилюючись, сказав вiн, - якщо того, хто буде ката... катапультуватись, утягне паща робота, то поки робот з же... жертвою буде розправлятися, "Срiбна шишка" зможе вирватися!
I нiчого бiльше не сказавши, вiн покульгав обмотаними лапами в кабiну "Шишечки", щоб натиснути на синю кнопку.
- В такому випадку повинна катапультуватись винуватиця нещастя Легарiя! - вигукнула Ейнора.
Та Китичка вже лiз через люк у кабiну "Шишечки".
- Стiй! Назад! - пiдскочив до нього Кадриль i за китичку хвоста потягнув його назад. - Я пригадав! Ви тiльки дайте менi довгу-довгу голку або шило.
- У мене є Твiнасова голка, - запропонувала Ейнора.
- Вона занадто коротка, - вiдмовився Кадриль.
- Прошу!
У шпарину дверей пiлотової кабiни висунулось дуже довге шило. Кадриль схопив його за дерев'яну ручку i, щоб не загубити, прикрутив до лапи ниткою iз таємної кишеньки.
- Братику, - вигукнув дуже схвильований Китичка, - куди ти? Що ти?
- Контакт! - тiльки й вимовив Кадриль, вiдчиняючи дверi корабля й опускаючи схiдцi. Вилiзши надвiр, вiн зачинив дверi, полiз униз, однiєю лапою вчепився за верхню сходинку, а другу з шилом витягнув уперед для смертельного поєдинку.
Що й казати, цей технiчний iнспектор був у кiлька, а може, i в кiлька десяткiв разiв могутнiший за того. "Срiбну шишку" вiн усмоктував, немов пилосос жука, який чинив опiр. Довга рука - труба з зяючою дiркою - вже сягала нижньої частини схiдцiв, ось захопила їх i наближається до дверей, до Кадриля... Потiк притягання такий сильний, що вухо зайчика вигнулося вперед, от-от вiдiрветься i влетить у трубу. Та найгiрше те, що й лапу з шилом так тягне, що вiн нею i поворухнути не може. Невже всьому кiнець?
- Кi... кi... кiлiс... - чи вiн сам сказав, чи почув це?
Кадриль учепився в схiдцi обома заднiми лапами, шило стиснув обома переднiми лапами i, коли потягло в трубу, проколов її зсередини. Навiть очi в цю мить заплющив.
Коли Кадриль розплющив очi, все було скiнчено: однорукий робот, витягнувшись на всю довжину, лежав на сiрому морiжку, наче бурею звалене дерево. Червонясте свiтло зникло, очi-лампи потухли, щупальце сплюснулось, а "Срiбна шишка" рвонула вгору, неначе пiчкур, що вирвався од зажерливої щуки. Схiдцi пiднялися, i Твiнас, схопивши Кадриля пiд пахви, втягнув переможця в корабель. Китичка в цей час притримував дверi, щоб вони не вiдчинилися навстiж. Пiсля цього всi швиденько повмощувались у крiслах i поприв'язувались захисними поясами, бо їх почало пiдiймати вгору. "Срiбна шишка" знову вийшла в космiчний простiр...
ПЕРЕВОРОТ
Першим заговорив Китичка.
- Друже, дозволь розв'язати тобi на лапi нитку... - I зубами почав розплутувати нитку на лапi Кадриля, який сидiв поруч. Вони удвох вмостилися в одному крiслi. - Знаєш, ти... ти i сам не знаєш, який ти!
- А де шило? - занепокоївся Кадриль. - Оце тобi! Як уткнув, то воно там i залишилось.
- Чудово ти з ним обiйшовся, - похвалив Твiнас, який спостерiгав боротьбу крiзь шпарину в дверцятах. - Це тому, що ти зумiв знайти ахiллесову п'яту.
- Але я колов не в п'яту, а в щупало! - не зрозумiв Кадриль, що мав на увазi Твiнас.
Встигла оклигати i Легарiя.
- Дивлячись тверезо, - сказала вона, - не такий страшний чорт, як його малюють. Те, що ви називаєте роботом, було не що iнше, як телевiзiйне зображення, тому так легко було його перемогти.
- О, цього ще бракувало! - образився Кадриль. - Зображення! Я до нього навiть лапою був доторкнувся!
- А всмоктування "Срiбної шишки" теж було зображенням? - блиснув очицями Твiнас.
- От безсоромниця, - розсердився i Китичка. - Навiть спасибi не сказала!
Легарiя второпала, що занадто далеко зайшла.
- Звичайно, - заговорила вона далi лагiднiшим голосом, - я не заперечую заслуги Кадриля i оголошую йому персональну подяку вiд iменi начальницi.
- Запiзно! - з презирством кинула їй Ейнора й додала: - Кадрилю, щире тобi спасибi за те, що ти врятував "Срiбну шишку"!
- Нема за що, - скромно вiдiзвався Кадриль, а в серцi вiдчував безмежне задоволення.
- Як нема за що! Є за що! Та ще i як! - з гордiстю за свого друга сказав Китичка.
- Тепер прошу голосувати: хто за те, щоб вiднинi Кадриль став нашим начальником? - запитала Ейнора. - Китичко, порахуй голоси!
- Ми... миттю! - в запалi заїкнувся песик, пiдiймаючи забинтовану лапу. - Три голоси: мiй, твiй i Твiнасiв.
- А хто за те, щоб начальницею залишилася Легарiя? - знову запитала Ейнора. - Рахуй, Китичко, рахуй!!
- Один голос: Легарiя голосує сама за себе, тiльки обома ла... лапами, - захлинувся вiд смiху песик.
- Легарiє, - заявила Ейнора, - ми тебе усуваємо вiд обов'язкiв начальницi!
Легарiя, не вiрячи своїм вухам, що таке сталося, вся враз якось зiв'яла пiд своїм захисним поясом. У неї навiть не вистачило сили оборонятися, доводити, прозивати, вдаватися до химерних слiв; навiть не витиснула з себе "не зчиняйте хаосу", не вимагала "тверезо дивитися", не згадала про свої заслуги та органiзацiйнi здiбностi. Китичцi навiть стало шкода її, адже вона все втратила: сумку, обов'язки начальницi i так званий авторитет. Єдине, що в неї зосталося, - це фланелева накидка на плечах i згадки про кращi днi свого життя.