Читать интересную книгу Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

I раптом почувся плюскiт хвиль, вiйнуло крижаним холодом, а перед очима заколивався безмежний водяний простiр. I ось у його бiк гребуть вайлакуватi iмператорськi пiнгвiни, а вiн уже сидить на айсбергу i махає їм крилом - так, так, - махає з того айсберга, що пливе через океан, про якого вiн так довго мрiяв.

ЗНАХIДКИ ЛЕГАРIЇ

Легарiя, волочачи за собою, хай майже порожню, але чималу сумку, не могла далеко вiдiйти. Вона, як i Твiнас, прагнула вiддалитися од "Срiбної шишки" так, щоб її нiхто не мiг побачити i вона змогла б вивернути на морiг iз сумки все своє добро i перевiрити, чи, як мовиться, iнвентаризувати. Хоч вона не раз рилася в сумцi, але до пуття не знала, чого й скiльки туди напхала з того смiття, що було в машинi. Отож Легарiя насолоджувалась, уявляючи, як виверне всi свої знахiдки на рiвний морiг, як буде плигати навкруги, розбираючи та сортуючи їх; ось старий мiдний свiчник, це пряжка вiд черевичка, це пляшечка з краплиною потрiйного одеколону, ось карта з бубновою дамою, це вже знайома мережана манжета, ось пилочка для нiгтiв, ось клаптик триацетату, латочка крепдешину, смужка маркiзету... всi клаптики треба зiбрати в один жмутик i перев'язати стрiчечкою... це низочка штучних перлiв, це... невiдомо що, це ножички, якi вона позичила Ейнорi... це рукавичка Ейнори. От шкода, що другу хтось поцупив: зараз було б двi, справжнiй скарб! Хтозна, може, на Тандадрицi це пощастить помiняти на коштовнi дефiцитнi речi, наприклад, на оксамитову накидку чи на каракулеву шапочку? Про значок, якого так легковажно вiддала паяцовi, Легарiя старалася не думати, щоб не зiпсувати собi настрою: втрата така велика, що коли думати тверезо, починає нити струп, який утворився на мiсцi бородавки. Нiчого, заспокоювала себе Легарiя, виканючу в Китички пластир i залiплю струп: яка дивовижна щока тодi буде у неї! Не один мешканець Тандадрики, поглянувши на неї, скаже: "Дивiться, ось поранений у бою полководець!" Або: "Фiзично потерпiла органiзаторка!" Або: "Активiстка в боротьбi проти хаосу!"

Легарiя роззирнулась навкруг себе, шукаючи, де б розкласти i впорядкувати як слiд своє багатство. I раптом побачила щось маленьке, блискуче якраз при самiй лiнiї. Правду кажучи, вона жадала не лише дослiдити все, що було в сумцi, але ще й наповнити її новими речами.

"I що воно могло бути? - витягла воло. - Часом не гудзик?"

Наблизившись, вона знайшла не гудзик, а ручку: круглу, з срiбними боками i з червоним кружечком посерединi.

"Якщо просвердлити двi дiрочки або прикрiпити кнопку, вийшла б iмпортна брошка", - зрадiла Легарiя i, стягнувши ручку iз стерженька, вкинула її в сумку. Трошки далi, бiля лiнiї, вона помiтила ще одну ручку, тiльки з зеленим кружечком посерединi, а ще далi - ще одну... Виявилось, що вони розмiщались уздовж лiнiї, наче гудзики на пальтi. Легарiя, нагинаючись, наче збирала гриби, виривала iз трави одну за одною ручки i запихала їх у сумку. Так вона натрапила ще на одну знахiдку: оддалiк, теж уздовж лiнiї, бiлiв ряд клавiшiв. Залишивши сумку, Легарiя кинулася до першого клавiша i попробувала його видрати, хоч до ладу й не знала, що з ним робити. Та горiшок на її зуби попався занадто мiцний - нiяк не давався, щоб його вирвали. Тодi Легарiя вирiшила натиснути на клавiш; вона вистрибнула на нього й притиснула всiм своїм тiлом. Клавiш запав, i раптом жабу оглушив плюскiт хвиль, гул вiтру, трiск пливучої криги i... i чи це басок Твiнаса: "Брати мої, пiдiйдiть до мене ближче, не бiйтеся... брати!"

- А це що? - аж рота роззявила Легарiя i мерщiй плигнула на сусiднiй клавiш, так само його притискуючи.

I - закудкудакали кури, наче всi вони разом знесли по яйцю.

- Фi! - з огидою сказала Легарiя й перестрибнула на третiй клавiш.

Тепер заклацав лелека, змахнув крилами, захлюпотiла бiля його нiг вода в сажалцi, жалiбно квакнула жабка, мабуть, попавши в дзьоб... Вiд цих звукiв у Легарiї мороз пiшов поза шкiрою, i вона, наче вжалена, перестрибнула на четвертий клавiш. Залунала органна музика, її змiнив могутнiй передзвiн, тодi заграла сурма...

- Фi, якi дурницi... - скривилася Легарiя, але тут крiзь сурму знову прорвався голос Твiнаса:

- Брати, зупинiться!.. Затопчете!..

- Ква-ква-ква... - аж за живiт схопилася начальниця. - Комедiя, та й годi... ква-ква...

- А ти що тут робиш? - залунав поблизу грiзний голос.

У Легарiї вiд страху аж ноги пiдкосилися, квакання застряло в горлi, а чиясь рука вже схопила її за карк, вiдштовхнула од клавiшiв i потягла за собою.

- Бракоробка проклята, - гримiв дiдусь з довгою сивою бородою, - як ти сюди приперлася? Хто тобi дозволив псувати технiку? Зчиняти хаос?

- Я... я сама проти хаосу... я органiзаторка... - белькотiла жаба.

- Я тебе так органiзую, що ти нiчого бiльше не захочеш!

Тягнучи за собою Легарiю, дiдусь пiшов до будки, що була зовсiм близько, та за тими ручками i клавiшами Легарiя не помiтила її, чи пак, тверезо не подивилася. Незважаючи на все, вона встигла схопити за ручку свою сумку, не випускала її з лап, а її саму дiдусь волiк далi.

В ЛIСI ЛАМП

Трохи проскакавши, Кадриль помiтив удалинi блискучий верх вежi.

- Що це? - покрутив вiн кiнчиком вуса i вже хотiв з усiх чотирьох податися в тому напрямку, але згадав Китичку. "Якщо я знову десь подiнуся чи заблукаю, хто ж тодi пiклуватиметься моїм обсмаленим другом? Нi, нi, я краще повернуся назад! Але ж, - виникла iнша думка, - якщо я повернуся назад, то не матиму про що розповiсти своєму Китичцi. А рiзнi цiкавi iсторiї допомогли б йому швидше одужати... Тому я ось що зроблю: тiльки-но прискакаю до вежi - вiдразу накажу ногам бiгти назад!"

З цiєю думкою зайчик пустився навскач i досить швидко опинився бiля самої вежi, яка виявилася зовсiм не вежею, а величезною лампою. За нею стирчав цiлий лiс ламп: гостроверхих, тоненьких, круглих, малих, великих... "Оце так штука! - аж рота роззявив вiд подиву Кадриль. - Ото здивується Китичка. Але й Китичка захоче знати, а що там далi, за тим ламповим лiском? Може, якесь казкове мiсто або палац чудес? Може, їм i свiтять усi цi лампи?.. Вперед!"

I вiн уже зовсiм був ладен летiти до того ламповника, аж перед очима йому постав обсмалений писок друга i та його сльоза, що прилипла до стелi.

- Стiй! - наказав зайчик собi. - До того ламповнпка i носа не поткнеш. Я дозволяю тобi побiгати крайком того лiсу, а не послухаєшся - даю слово: своєю власною лапою вирву тобi останнє вухо.

- Зрозумiв, - уголос вiдповiв Кадриль Кадрилю i поскакав попiд скляним лiсом. Навiть вiн сам не знав, скiльки часу бiг, бо там не було анi ранку, анi вечора, нi дня, нi ночi, лише то там, то там засвiчувалися лампи. Кадриль зупинився, глибоко вдихнув повiтря i сказав собi: "Пробiжу ще скiльки витримаю з цим запасом повiтря, i досить!" I знову припустив удалину i, вже зупиняючись, побачив перед собою стрiху хатки.

"Стрибну, загляну у вiконце - й назад!" - наказав вiн собi.

"Гаразд, але дивись, щоб..." - пригрозив Кадриль Кадрилю, та цей уже почухрав у напрямку хатинки.

У ХАТИНЦI СТОРОЖА

Хатинка стояла на самiй лiнiї, i Кадриль вiдразу зметикував, що це буде та сама чорна лiнiя, яка простяглася вiд мiсця, де сiла "Срiбна шишка", - отож вiн зможе добiгти до корабля прямою i коротшою дорогою. Навколо хатинки не було анi душi; бiля однiєї стiни пiднiмалися схiдцi нагору, де на стрiсi було прилаштовано невеличку дозорчу вежку - з цього й можна було здогадатися, що тут живе сторож.

Пересвiдчившись, що тут йому нiчого не загрожує, Кадриль пiдкрався до самого вiконця й зазирнув усередину. "Оце тобi!" - вiн аж ахнув: у кiмнатцi за столом сидiв гном, а навпроти нього... так, навпроти нього сидiла начальниця Легарiя. Перехиливши пляшечку з "Потрiйним одеколоном", вона виливала останнi краплини у чарочку. Той уже був як чiп i хитався на всi боки, а випивши чарочку, почав спiвати i горланити.

Легарiя догiдливо кивала головою i про щось питала.

Кадриль пiдкрався до дверей i ледь-ледь прочинив їх, щоб почути, про що там розмовляють, хоч Китичка сказав би, що пiдслухувати не годиться.

- Технiчнi iнспектори? - питає здивований голос Легарiї.

- Перепаде тобi вiд них, - бурчав гном. - Вони ось з'являться, бо ти... псувала технiку, била по клавiшах, видирала ручки.

- Я?! Видирала ручки? - прикидалася здивованою Легарiя.

- Видирала... можеш виправдовуватись, але видирала... i велика планета отримала вже автоматичний сигнал, що хтось... хтось приклав руку до... до її штучного супутника... планети... супутника планети...

- То ця планета - штучна? - остовпiла Легарiя.

- Так... тут дикий куточок телевiзiї... - пояснював сторож-гном, насилу повертаючи язиком.

- Нiчого не розумiю, - зiзналася Легарiя.

Кадриль теж нiчого не зрозумiв, тому ще ближче наставив до дверей вухо.

- Ну якщо мешканцi великої планети... хочуть... захочуть... - почав пояснювати гном, - хочуть вiдпочити, побути... на дикiй природi... Вони прилiтають сюди... замовляють... замовляють, як у ресторанi, обiд... ха-ха... По-перше, каже, хочу по бути мiж динозаврами... по-друге, каже. хочу... хочу по краю пустелi покататися на верблюдi... а по-третє, мовить... замовляє... плотик через океан... I плаває... вiдпочиває з... дiтками...