його не взяла. Знаю, знаю, дівчинонько, Чим я тебе разгнівив: Що я вчора із вечора Із другою говорив. Вона ростом невеличка, Ще й літами молода, Руса коса до пояса, В косі лента голуба. Та не в стрічку я влюбился[76] І не в русую косу. А у дівчину влюбився, В її дівочу красу.
ОЙ, ПРИ ЛУЖКУ, ПРИ ЛУЖКУ[77]
Ой, при лужку, при лужку, При широкім полі, При великім табуні Кінь гуля по волі.[78] Кінь гуля по волі, Солдат — по неволі... Ой піймаю, загнуздаю Шовковою уздою. Ой, піймаю, загнуздаю Шовковою уздою, Вдарю шпорами під боки — Кінь летить стрілою. «Ой, лети, лети, мій коню, Та й вихром несися, Проти милої двора Стойма становися! Стойма становися Та вдар копитами, Чи не вийде дівчинонька З чорними бровами». Ой, не вийшла дівчинонька, Вийшла її мати: «Здоров, здоров, любий зятю, Пожалуй у хату!» «Я не хочу в хату, Хочу у світлицю, Розбуджу солодкий сон, Красную дівицю!» Дівчинонька встала, Свій сон розказала, Правою ручкою обняла Та й поцілувала.
ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО
Слова М. ПЕТРЕНКО
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше від світу, Шукать собі долі, на горе — привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,— Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; Чужий я у долі, чужий у людей! Хіба ж хто кохає нерідних дітей?..
ВЗЯВ БИ Я БАНДУРУ
Взяв би я бандуру Та й заграв, що знав. Через ту бандуру Бандуристом став. А все через очі, Коли б я їх мав, За ті карі очі Душу б я віддав. Марусенько, люба, Пожалій мене, Візьми моє серце, Дай мені своє. Де Крим за горами, Де сонечко сяє, Там моя голубка З жалю завмирає. Взяв би я бандуру Та й заграв, що знав, Через ту бандуру Бандуристом став.
ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ
Їхав козак за Дунай, Сказав: «Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси та гуляй!» Припев: Лучше було б, лучше було б не ходити, Лучше було