В бою всі воюють, а санінструктор тупо сивіє. І так було споконвіку, бо коли військо хрестоносців хєрачілось з арабами під стінами Єрусалиму, десь позаду стояв санінструктор, що опять забув меча, закурював трубку, отак цинічно дивився на роздовбані в металолом доспєхі і говорив страшне: «Тобі п@зда. В шпиталь».
Взводний
Взводний — то примарна зброя, я вам доповідаю.
Бо немає в Збройних Силах більше посад, на яких було б стільки вакантів. Оце приїдеш у механізовану роту і говориш «офіцери є?», і всі пацани такіє «конєшно є, дофіга! Єсть ротний, но він на нараді в штабі, є замполіт, но він отам сідіт, расслєдованіє робить, а щє є два взводних». І ти такий «хєррасє, цілих два!», і вони такі «ну да, тока одін в шпіталє, а у другого дємбєль післязавтра. А так вопщє дааа, офіцерів у нас дофіга…»
Щоб стать молодим взводним, тре випуститися з учіліща, получіть взвод і вже тоді стать в состояніє пєрманєнтного шока. Чи, і слава Богу, піти з сержанта на офіцерські курси.
Кожний взводний знає, що рано чи пізно прийме роту. Погана новина — це знає і ротний і тому питається спіхнуть на взводного купу паперової фігні, яка в штабах счітається єдиною причіною боєготовності Збройних Сил та запорукою високої обороноздатності країни. Про що ці полковники постійно говорять, коли до них приїжджають журналісти і можна себе побачить в телевізорі.
По задуму Геніального Штабу взводні — це підготовлені, коварні, тактичні, вумні, відчайдушні, грамотні і абсолютно беспринципні кровожадні надлюдські істоти.
І ото саме той випадок, коли це все — правда.
Ротний
Ротний — то багатоцільова зброя, я вам доповідаю.
Бо в глазах Геніального Штабу молодий ротний — то підготовлений командир, що може організувати взводний опорний пункт за десять хвилин, очолити атаку на Донецьк, та щє героічніше — знає порядок переводу техніки на літній період.
У глазах особового складу молодий ротний — це людина, основною задачею которого являєца підписування рапортів на відпустку та списування бєнза на путьовку «шешаріка», шоб у гєніку всєгда було пальне.
Щоб стати ротним, треба закінчити учіліщє чи інститут, потом дождаться пріказа, уєхать в войска, покомандувать взводом і вже потом прийнять роту. І постоянно отвєчать на вопроси тіпа друзєй: «Ти чо в армію пашол, тєбє шо, на гражданкє сложна заработать?»
Нєсложно. Но нецікаво. І вообщє — ідітє в жопу.
Основна задача лейтенанта — не потірять особовий склад, зброю, техніку та майно, і ще — регулярно вигрібать звіздюлєй:
— от НШ за отсутствіє паспорта ВОПа;
— от сєкрєтчіка — за потєряну пєчать;
— от зампотила — за потєрянийй командирський ящік;
— от зампотєха — за долг по тосолу, полтонни;
— от замкомбата — за забіваніє на учбові стрільби.
І тільки комбат любить ротного. Бо без ротного, с отємі охєрєннимі начальниками армія может тока жить.
А воєвать — нет.
Зампотєх
Коли Бог видумував Збройні Сили України, зампотєхам він удєлив ті полчаса перед сном, коли в людей секс. Тому зампотєх — то сама сексуально-забезпечена людина в армії, я вам доповідаю.
Любов у зампотєха буває по согласію (з тою авто- і бронєтєхнікой, що щє можна починить), потім щє нєєстєствєнна (коли техніка не оживе ніколи) та по прінуждєнію (техніка не оживе, але ти розбийся і зроби).
Сама главна фраза зампотєха: «Я знаю, і шо?»
Ото кричить комбат у окружаючу буденність, і такой: «Зампотєх, що у нас з машинамі у другій роті?», і зампотєх такий «Форми-двєнадцять ніяк не зроблять, недоліки, зато написали, шо комплектність ЗіПа — п‘ятдесят процентов», і комбат такой «Це як? Полтора колєса і полдомкрата? Це ж хєрня!», і тут зампотєх свою коронну двоєчку: «Та я знаю, і шо?»
Шоб стать зампотєхом, тре дуже сильно любить техніку та людей. Бо техніка, люди та любов — це те, на чому стоїть армія. А вже потім — морально-психологічні картки, журнали обліку, строєві смотри та остальна фігня.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-144', c: 4, b: 144})
Замполіт
Замполіт — то душевна зброя, я вам доповідаю.
Бо замполіт як би єсть фізічєскі, але душа його — в протєрях, як ЗіП з шешаріка. Матеріальна составляюча матьорого замполіта — в основном, робить розслідування, потом робить розслідування, а іногда — робить розслідування. Тому нормальний замполіт нікогда нє улибається, і це нормально, бо фіглі тут сміяться, розслідувань дохєра, а врємєні — ніхєра.
Єслі замполіт улибається — це всьо, це копець. Значить, душа вєрнулась в брєнноє тєло, і зара замполіт поймає бліжайшего військовослужбовця і доверне йому «воспітатєльну роботу з особовим складом». По відчуттям — це як холодним наждаком по яйцях: і тєбє хєрово, та і замполіту якось не так, чуствуєт, шо хєрню творіт. Тому замполіт замолкає і ідьот робить розслєдування, і всєм становиться гораздо легше. Псіхологія, бач, як работає.
Щоб стати замполітом, тре дуже сильно любить людей. Хватає десь на полгода.
Замполіт состоіт із ноутбука, прінтера, тєлєграми з Часіка «довести до особового складу під підпис» та тої роботи, шо ми всє називаєм «бумажная фігня», але шо-то бєз етой фігні ніфіга не взлітає у нашому новому натовському війську.
А щє замполіт обязан вживать. Бо єслі он єщьо і нєпьющій, всьо, це капєц, зара он довєрньот тєбє «воспітатєльну роботу з особовим складом».
Комбат
Комбат — то основна людина в Збройних Силах. Бо от комбата зависить тупо все, але мало хто це розуміє. Люди йдуть служить не просто у підрозділ — люди йдуть служить до комбатів, бо у комбата є дві задачі: «нє мєшать» та «намутить».
Нормальний комбат не мішає своїм людям войну воєвать та старається намутить все, що для цієї війни потрібно. Плохой комбат робить тупо наоборот.
Нормальний комбат опирається на нормальних ротних і взводних, плохой — на вказівки та керівні документи.
Нормальний комбат знає все, плохой — знає, шо «все нормально».
Нормальний комбат говорить «роби, як я», плохой — «роби, як я говорю».
Мені повезло з комбатами — мої були нормальні.
Людина війни 4:
Піхота
Вера Полозкова«Выговор с занесением в личное дело»(
стих, испорченный мной) Ну вот ты и сидишь, в траншее, бычки выбрасывая, Чтоб как-то, чуть ли не оправдываясь — стрелять. И такая клокочет сучья ненависть классная Между мной и тем, кто дома. Тепло? Кровать? И сидишь так, сквозь ветер матерясь и всхлипывая, Нехер на ночь смотреть фотки из твоего «вчера», Чтоб стояли в глазах слезы, дурные, пиковые, Как чудесно было, но вряд ли будет, давай. Пока. Приключилась твоя беда, война внеплановая, Миллионный крик, очень свой, и ведь Эта жизнь может и не стать твоей, все разламывая, А ты только и можешь, что стрелять и пожить хотеть. Эх, родной, мы не такие уж и особенные, Это все — наши тексты, мы такие — все; Мы бежим по посадке, такие, сгорбленные, Потому что знаем — не сейчас, не те. И повсюду поля лежат такие, маковые, И дорога пыльная, и акаций цвет, И зрелище это такое, знаешь, знаковое, Чтобы всхлипнуть и плюнуть искать ответ, Хоть все знают, что он есть, и только ты — что нет. Да, мы странные, безумные, с нашим понтом, В мультикаме и с пулеметом, с брони — на лёд; И с таким белозубым оскальным грохотом, Все такие, дурные, вперед-вперед. Потому что мы, братик, — мы простая пехота, Все бегут, и ты тоже, да, к небесам; Танк рычит, нет, ты слышишь — стреляет кто-то, «Вспышка, вспышка!» — Ты снова там. Ты же все понимаешь, не бурчи, не ворочайся, Только нужен внутри контакт проводков нехитрых. Просто помни — когда эта долбаная война закончится — Имя нашей пехоты тоже должно быть в титрах.