З першої трiйки найкраще стрiляв той, хто мандрував по княжих землях i полював на всяке дрiбне птаство.
Сурмач без жартiв i зневаги закарбував стрiли трьох перших стрiльцiв i викликав наступних.
I з кожною трiйкою нових стрiльцiв стрiли лягали все купнiше i все вище. В "груди" цiлям вже нiхто й не посилав стрiл.
Стрiляли печенiги з невеликих, майже зовсiм рогових лукiв. Чудини - iз довгих набiрних дерев'яних лукiв.
Пiвник був при румаковi. А румака дядько поставив пiд паколля боярської садиби. Хлопчик возсiдав у карбованiм дерев'янiм сiдлi. Однiєю рукою вiн стискував повiд, а другою вхопився за верх пакола.
I коли почали силитись у натовпi крики, гамiр, смiх, i до всього засурмила сурма i вдарили по бубону, малий вiдчув, що шкiра в коня стала гарячiша, а дихання зробилося рiдшим i глибшим.
Згори Пiвниковi було добре видно лучникiв при бiлiй смузi.
Чи з-за малого зросту, чи того, що вiн стояв нiби осторонь, i його не примiтив зразу сурмач, але Пiвневi пiдiйшло стрiляти з найкращими стрiльцями.
I коли сурмач призначив стати до риси ще трьом, то один з них, бiлобровий червонолиций варяг сказав намалювати людську личину на його цiлi. На товстiй м'язистiй шиї мав кручену срiбну гривну - нагороду князя.
Один з отрокiв швидко видерся на стовпа i вугiллям намалював "лице".
Варяговi стрiли попали одна в око, друга в носа, а третя - межи очi.
Його суперники теж непогано стрiляли, але все ж у нього стрiли лягли купнiше.
Пiсля варяга став ще один з ярославових воїнiв - тiверець. Зарослий чорним пухнастим волоссям i по грудях i по руках чоловiк. Лук у нього був чи не найменший з усiх стрiльцiв. I не стiльки було в ньому дерева, як пластин з рогiв сайгака та варених турячих сухожиль.
Тiверець теж попрохав намалювати личину. I бив так точно, що всi три стрiли вп'ялися в праве око.
Натовп захоплено кричав, славив тiверця, бо так, як вiн, ще сьогоднi нiхто не стрiляв.
Дiйшла, зрештою, черга до Пiвня.
Поряд з ним стояв чубатий стрiлець, один з молодших княжих воїнiв. Казали люди, це малий власними вухами чув, що це один з охоронцiв самого кагана Ярослава. Хтось сказав, що мечник вiн найвправнiший. I вiн попрохав намалювати цiль.
А дядьковi Пiвневi дiсталась варягова цiль.
Дядько Пiвень нап'яв свого великого товстенного лука. Був вiн весь ретельно обвитий тонкою шовковистою смужкою берести, щоб волога не послабляла дерева. Лук у дядька був такий великий, нiби його зробили не для стрiльця, а щоб на самострiл насторожувати проти лiсового звiра.
Лук найбiльший, а зросту Пiвень серед стрiльцiв найменшого.
Наклав Пiвень на тятиву кленову легку стрiлу з каленим тонким наконечником. Як напинав тятиву, було чути, як трiскотить, рипить дерев'яна кибить луку.
У натовпi голосно засмiялись.
Та Пiвень лише закусив нижню губу рiвними бiлими зубами. Але... Але iкла в нього виходили за межi iнших зубiв. I це зразу кидалося в очi людям. Один чи двоє глядачiв помiтили дядьковi iкла i з острахом замовкли.
Дядько видихнув, завмер i зразу ж пустив тятиву. Удар стрiли був такої сили, що вона пройшла крiзь дошку i виткнулась вiстрям на зворотi майже на два пальцi.
Сiверянин легко нап'яв лука, вiдпустив тятиву i легко, без шуму стрiла вп'ялася в око цiлi.
Другу стрiлу дядько Пiвень довго не пускав. Все не мiг вирiвняти дихання. Друга стрiла вдарила збоку в наконечник першої. I перша дрiбно-дрiбно затремтiла опереним древком.
Натовп захоплено заревiв, заплескав у долонi. Сiверянин i другий стрiлець одночасно вiдпустили тятиви. У сiверянина стрiла вп'ялася в те саме око, у другого - в iнше око "личини'.
Настав час третьої стрiли.
Сiверянин легко нап'яв лука i його стрiла впала в купу до перших двох.
Третiй стрiлець ледь схибив - стрiла вiдiйшла набiк трохи.
Дядько набрав повнi легенi повiтря, натяг тятиву, видихнув спокiйно i зразу ж випустив стрiлу, не давши остаточно вирiвнятись диханню. Калена стрiла дзвiнко вп'ялася в кiнець мальованого носа.
Натовп розчаровано загоготiв, почулося голосне кепкування. Хоча за хвилю перед тим йому кричали славу, ляскали в долонi.
Хтось крикнув, що в нього не лук, а самострiл, що йому нема чого змагатись, хай би краще овес вiд кабанiв стерiг.
Але дядьковi стрiли, а це всi бачили, найсильнiше били по цiлi. Всi три стрiли пройшли крiзь дошку вiстрям.
Бiльше охочих лучникiв не було. I сурмач задудiв кiнець стрiльби. I показав свiй довгий бич з позначками-карбами. I отроки, що мiряли вiдстанi мiж стрiлами i карбували на своїх бичах, показали свої рези.
I все сходилось. Нiяких суперечок не було. Найкращим лучником виявився тiверець. Потiм сiверянин. Потiм варяг. А дядько Пiвень був четвертим.
Староста привiтав стрiльцiв i пересипав у шапку все, що поставив кожний iз стрiльцiв пiд заставу. Хто резану, хто ногату, хто намистину, хто перстень, хто сережку, хто навiть литу пряжку.
Переможець одержував всю заставу.
Тiверець подякував старостi i закликав лучникiв до заїзду випити доброго грецького вина.
Стрiльцi прокричали йому славу i понесли до заїзду на руках.
Вже над головами своїх носiїв тiверець закликав дядька в заїзд. Але дядько Пiвень мовчки показав: "нi!" i лишився змагатись у боротьбi.
БОРОТЬБА
У боротьбi дядько подолав лише чотирьох городян, що були трохи важчi за нього. Вiн їх усiх кинув на землю.
Але коли проти нього став варяг, нiчого дядько Пiвень не мiг удiяти. Варяг схопив дядька за пояс i легко перекинув через стегно. Дядько сильно вдарився лицем об землю. Кров зачурiла в нього з носа i з губи. Вiн не мiг нiяк спинити кров, йому довелося спуститись вниз через Подiльську Браму до джерела-водограю i там змивати крижаною водою розтовченого носа.
Вiн повернувся на торжище тодi, коли молодий купчина притис варяга спиною до землi. I всiх iнших поклав чорновидий киянин. За свою перемогу вiн не взяв анi шеляга. А ще й пригостив братiю барилом меду.
Пiвня цей молодий купчина запримiтив зразу i сам пiднiс йому чашу меду.
- Це в тебе кобил звели татi? - Спитав ласкаво.
- У мого боярина. - Насупився дядько Пiвень.
- Що - ти робичич?
- Нi, боржник. На коня позичив повiдного. А кiнь здох.
- I то все?!! - Здивувався купець. - Слухай! Плачу за тебе борг! А ти йди до мене служити охоронцем. Кiнь, кожух i кулеша мої. I ще плата - дюжина рiзан. Рiзана в мiсяць! Зрозумiв?
- Зрозумiв, мiй господине. Дякую за ласку, та менi треба боярину тих кобил повернути. У мене ряд складений з боярином.
- Як знаєш! Я завжди тебе вiзьму до себе. Приходь, коли схочеш!
НАВКУЛАЧНI БIЙЦI
Мiж боротьбою та навкулачними боями була перерва, бо радились мiж собою староста, його помiчники та мечник Верхнього Мiста, чи зводити тiльки за вагою та зростом, чи як завжди - хто кого побажає, той i викликає.
Поки йшла рада, дядько Пiвень протиснувся через натовп до малого.
Печенiзький румак зразу звiв вгору свою лебедину шию i нашорошив вуха. Його опуклi карi очi дивились уважно i напружено.
Хлопчиковi аж тепло стало всерединi - от яку здобич взяв дядько на Росi.
Дядько огладив коня, пригостив бiлим пшеничним коржем.
- Зараз ось почнуть навкулачнi бої, i я почну перший.
- Ти стомився. Тебе он як вдарив варяг об землю. Ти пропадеш!
- Нiчого! Я помолився Богородицi. Вона мене не видасть. Битимусь!
- А як же застава? Що поставиш супроти?
- Ой боже! Що ж менi ставити? - Пiвень в розпачi схопився за голову. О! Я поставлю лук i стрiли печенiга.
- А хiба речi ставлять? Я все бачу, що ставлять грошi або прикраси...
Дядько послав малого до iстобки по лук i стрiли. Хлопчик скочив на землю i щосили потяг румака за вузду.
- Не поспiшай! Я ще раз пiду до храму i помолюсь...
За брамою Володимирового мiста Пiвник видряпавсь у сiдло i погнав скакуна до Золотих Ворiт. А там стражники не перепиняли його, бо вже запiзнали його i пам'ятали.
Ось вiн в iстобцi.
Схопив сагайдак, лук та помчав, не мiг утерпiти, до Бабиного Торжка.
Але як повернувся з конем на своє мiсце пiд паркан, то навкулачнi бiйцi, добрi молодцi, вже гамселили один одного, що було сили.
А що далi - на тацi срiбла ставало все бiльше.
Коли з храму прийшов дядько,застава вже була в три монети вiд голови.
Пiвень вихопив у хлопчика зброю i кинувся до рядiв, де сидiли лихварi та мiняли.
По його роз'юшеному i збудженому виглядi вони без напруги зрозумiли, що йому конче потрiбнi грошi. I не давали за добру зброю бiльше трьох монет. А зброя була найкращої саркельської роботи. Та дядько i цим трьом потертим кружальцям металу був страшенно радий.
Пiвень ступив у коло, де змагались бiйцi. Якраз пiд валом, де не була земля мощена колодами. Якщо на мощений хiдник збити людину, то з неї може й душа вилетiти.
Ой як добре, що дядько встиг iз своїми трьома монетами. Ще б трохи, i довелося б шаблю продавати.
Пiвень по однiй поклав по монетi на тацю базарного старости. Натяг на тiм'я свого клобука, вiдкасав рукава та тугiше пiдтягнув пояса.
Проти нього був один iз гончарiв, чоловiк, що, певно, полюбляв кулачнi бої, бо носа мав стовченого, звернутого набiк. Вищий на голову за Пiвня, у плечах не такий широкий, та руки м'язистi, довгi, а кулаки просто, як молоти.