Вiн заскочив до хатинки i побачив Лiзу у сльозах. Вона сидiла на лiжку, закривши обличчя долонями, i голосно ридала.
-- Лiзонько, манюнько моя! -- обняв її за худенькi плечики переляканий брат. -- Що сталося?!
-- Максик... -- ледь вимовила Лiзка, розтуляючи заплакане личко. -- Максик... -- I знову заревла ще голоснiше.
-- Та кажи вже -- що з ним?! -- вигукнув Олег, коли зрозумiв, що з сестрою нiчого страшного не сталося.
Лiза звела на нього великi очi, повнi слiз, i тремтячими губами прошепотiла:
-- Максик... зник!..
7. ВИКРАДЕННЯ МIНIМАКСА
Хоч була ще тiльки обiдня пора, Iзольда Сократiвна покинула поратись у курнику та з квiтами i при повному парадi метушилася по хатi.
Вiкна були затуленi важкими шторами, i свiтло крiзь них майже не пробивалося. На плечi Iзольди сидiв Креня, а на столику помiж бронзовими пiдсвiчниками у тьмяному блиманнi свiчок лежав непритомний... Мiнiмакс!
Вас дивує, як вiн тут опинився? Про це варто розповiсти докладно.
Поки Олег тягав цеглу, Лiза наводила на дачi порядок. Вона старанно та дуже обережно вимила тарiлки вiд "Геркулеса", який вони з дракончиком поїли з величезною насолодою. Потiм вона висипала з каструлi залишки кашi в тарiлку -- їх лишилося тiльки двi! -- для Олега i засунула її у духовку: не прохолоне, поки брат надiйде, та й не заважатиме, а то ще й ця розiб'ється.
Весь цей час Мiнiмакс дрiмав у кишеньцi Лiзчиного фартушка. Та коли мала заходилась пiдмiтати скалки вiд тарiлок i дзеркала, дракончик прокинувся i, щоб не заважати Лiзцi, легенько вислизнув iз затишної кишеньки, до якої вже починав звикати, мов до гнiздечка. Вiн озирнувся на всi боки i принюхався.
У кутку хатинки за розкладушкою вiн помiтив барвисту коробочку. Мiнiмакс покрадьки пiдповз до неї та обережно обнюхав. Пахло духмяно i солодко. Дракончик уважно придивився i прочитав на коробочцi напис:
КОСМОС
Сигарети вищого сорту
Дракончик аж захихотiв тихесенько, так його потiшив цей напис.
Що таке Космос, вiн чудово знав iз власного досвiду. Ще б пак! Жити у сузiр'ї Дракона та подорожувати звiдтiля на Землю -- i не знати Космосу!
Про сигарети вiн також чув.
Рiч у тiм, що до його органiзму, незважаючи на всiлякi запобiжники й фiльтри, все ж таки проник одинокий ген курiння -- так званий "тютюновий ген".
Один iз предкiв Мiнiмакса у свiй час надто зловживав тютюном -нiколи не розлучався з люлькою, яку йому подарував знайомий богатир, що сам кинув палити. Од цього ядучого зiлля предок дракончика й помер у розквiтi сил, коли йому було всього-на-всього сiмсот тринадцять рокiв. А середнiй вiк драконiв, котрi пройшли випробування i стали на масове виробництво, сягає кiлькох тисячолiть.
Коли дракони переселилися у своє нинiшнє сузiр'я, вони, маючи гiркий досвiд, почали нещадно боротися з тютюном, вiд якого -- вони знали -- стають сiро-жовтими й немiчними не лише могутнi дракони, а й люди, надто -- дiти. Але все ж таки поодинокi порушники тютюнової заборони, на жаль, серед драконiв часом траплялися. От i до Мiнiмакса прослизнув вiд предка отой каверзний i пiдступний тютюновий ген.
Тепер, почувши п'янкий аромат тютюну вищого сорту та побачивши такий рiдний i щемливий напис -- "Космос"! -- той триклятий ген захвилювався, занервував, забiгав по всiх драконячих жилочках, грубо розштовхуючи лiктями антитютюновi гени, що злякано притихли вiд такої агресивної зухвалостi. Вiн i примусив Мiнiмакса хвилюватися.
Дракончик чудово усвiдомлював, що курити дуже шкiдливо -- про це й зараз лементували ображенi антитютюновi гени з усiх своїх останнiх сил. Та Мiнiмакс чомусь волiв їхнiх розпачливих застережень не чути, а прислухався лише до самотнього гена-курця.
Вiн ухопив звабливу барвисту коробочку переднiми лапками, вибрався з-пiд лiжка, пiдповз до Лiзки, мiцно притискаючи свою знахiдку до животика, i смикнув малу за шкарпетку.
-- Тобi чого, Максику? -- нахилилась до нього Лiза.
-- Та от, пiд розкладушкою знайшов, -- показав Мiнiмакс сигарети.
-- Ой, це ж татовi! -- вигукнула здивована Лiзка. -- Тiльки ж вiн покинув палити... Мабуть, приховав вiд мами про всяк випадок. Давай я їх переховаю, щоб тато не знайшов, -- вирiшила Лiзка i простягнула руку, щоб забрати сигарети.
Але Мiнiмакс вiдскочив i крильцями прикрив знахiдку.
-- Не дам! -- запищав вiн. -- Я їх знайшов, отже тепер вони -мої!
-- Це ж отрута! -- злякалася мала. -- Ти вб'єш себе!
-- За нас, драконiв, не хвилюйся, -- пихато мовив Максик. -Сигарети нам смакують бiльше, нiж вам, скажiмо, тiстечка, -- збрехав дракончик i додав: -- Краще дай сiрники -- припалити нiчим.
Лiзка не дуже вiрила дракончиковi, а втiм -- хто його зна, якi у цих драконiв порядки та звички! Вона побiгла на кухню.
-- Ага, ага! А сiрникiв нема! -- радiсно помахала вона, коли повернулася, перед носом Мiнiмакса порожньою сiрниковою коробочкою. -Усi вийшли.
Дракончик не повiрив, попросив її нахилитись i сам зазирнув до коробочки. Та пересвiдчився, що Лiзка не обманює, i засмутився. Раптом погляд його зупинився на чималенькому дерев'яному молотку для приготування вiдбивних, який висiв над плиткою. Очi Мiнiмакса радiсно зблиснули, й вiн вигукнув:
-- О! Запальничка -- вищий сорт!
-- Де? -- не зрозумiла Лiзка.
-- Та ось же, над плиткою, -- показав Мiнiмакс.
-- Хiба це запальничка? -- засмiялася Лiзка. -- Це молоток для м'яса.
-- Для вас, людей, може, й молоток, а для нас, драконiв, -запальничка, -- пояснив Максик. -- Давай бери її та гати ось сюди! -I вiн пiдставив потилицю, щiльно вкриту роговими щитками.
-- Та ти що! Я ж тебе можу вбити!
-- Не хвилюйся! Хiба не бачила, як я головою у дверi бабахнув? Ото ж бо... Я ж уже казав: пiсля роботи ваших богатирiв нашi драконячi голови нiчим не проб'єш.
-- Але при чому тут вогонь? -- не зрозумiла дiвчинка.
-- А при тому, що вiд удару по потилицi з очей посиплються iскри, а я вiд них припалю.
Лiзцi дуже закортiло поглянути на таку дивовижу, i вона наважилась. Взяла молоток, легенько розмахнулася -- та бацнула Мiнiмакса по потилицi.
Нiяких iскор вона не побачила.
-- От i нема нiчого! -- розчаровано сказала вона.
-- Звичайно, нема, якщо бити так нiжно! -- розсердився дракончик. -- Ану, спробуй дужче!
Лiзка розмахнулася вдруге -- i поцiлила дракончиковi точно помiж вухами. Молоток дзвiнко брязнув об щитки -- iз очей Максика вихопився жмут блакитних iскорок, вiд яких дракончик дуже спритно прикурив сигарету, наче робив це все своє життя. От що значить тютюновий ген! Вiн перемiг опiр iнших генiв i направив на шкiдливий вчинок бiдолашного дракончика, який нi сном нi духом не вiдав, що його чекає...
-- Красотища! -- мовив Мiнiмакс, глибоко затягаючись, мружачи очi й випускаючи в повiтря густий струмiнь тютюнового диму. -- Нектар! Бальзам! Амброзiя!
Вiд ядучого диму Лiзка закашлялась -- аж сльози з очей побiгли -замахала руками, розганяючи дим, i благально попросила дракончика:
-- Максику, ти краще вийди в садок i там покури, поки я приберу, а то твiй дим очi менi виїсть.
-- Нема питань, -- вiдразу згодився Мiнiмакс, ухопив пачку з сигаретами i вискочив надвiр.
Там вiн розлiгся на прохолоднiй травичцi пiд вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою i почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну вiд одної...
Лiзка тим часом скiнчила прибирати й покликала Максика, та їй нiхто не вiдповiв. Вона вийшла в садок i роззирнулася навкруги: дракончика нiде не було. Раптом погляд малої впав на пачку вiд сигарет i купку недопалкiв пiд вишнею. Мала пiдбiгла до дерева й уважно подивилася в травi. Максика i тут не було!
Тодi навколiшках вона облазила весь садок, навiть колючi заростi малини, та дракончик -- як у воду впав!..
Тодi Лiзка почала голосно схлипувати i шморгати носом. На цi звуки з-за паркану вистромилася голова Iзольди Сократiвни i спитала:
-- Чого, дитинко, рюмсаєш? Загубила щось?
-- Дракончика, -- схлипнула Лiзка, але вчасно схаменулася й додала: -- Ящiрку! Вона на дракончика схожа. Я для школи впiймала, для живого куточка, а вона десь утекла.
-- Пхе-хе! -- реготнула сусiдка. -- Та цього добра бiля озера -хоч греблю гати. Збiгай i впiймай. -- З цими словами Iзольда Сократiвна крутнулася на мiсцi i зникла у своєму будинку, де, як ви пам'ятаєте, на неї чекав непритомний Мiнiмакс, котрого хвилин п'ять тому принiс Креня.
Так, так! У цьому нема нiчого дивного.
Якщо ви не забули, Креня весь час стежив за подiями на дачi, сидячи на яблунi. Коли Мiнiмакс вийшов у садок курити, птах, який був насторожi, нечутно й непомiтно перелетiв на вишню.
Чекати йому довелося не так уже й довго.
Вже пiсля сьомої сигарети в головi Максиковi запаморочилося, в ротi зробилося страшенно гiрко, жахливо защипало язика, його занудило, перед очима попливли хиткi кольоровi кола -- i дракончик знепритомнiв.
Креня зразу ж злетiв з вишнi, вправно i обережно пiдхопив дзьобом нерухоме й безпорадне тiльце дракончика -- i полетiв до хазяйки.
-- Що це за гидоту ти в хату принiс?! -- накинулась на птаха Iзольда, коли Креня поклав свою здобич перед нею на столик. -- Ти що собi дозволяєш?! Усяку здохлятину додому тягнеш! Та я тебе зараз до мiлiцiї запроторю! -- I намiрилась була змахнути Мiнiмакса ганчiркою зi столу, та Креня раптом, мов вiтер, налетiв на неї i дужим крилом ударив по руцi.