Я відчув, як мені запаморочилося в голові. Адже йшлося про суму, еквівалентну десяткам, а то й сотням трильйонів ериданських марок!
— Але… чому я?
— Бо ти мій син, — незворушно відповів батько. — І звільни мене від заперечень на зразок того, що це слабкий аргумент. Якраз навпаки — це дуже вагомий аргумент. Лише троє людей на світі — я, ти та Яна, — спроможні швидко й ефективно сконсолідувати кошти, роззосереджені на численних рахунках у понад двох сотнях банків як на Вавілоні, так і ще на добрій дюжині планет. Будь-кому іншому, навіть з усіма належними реквізитами, для цього знадобиться кілька тижнів.
— Генетичний код? — припустив я.
— Правильно. Одинадцять років тому я інкогніто прибув на Вавілон і все влаштував. Причому, за умовами депозиту, необмежений доступ до активів відкрито не лише для мене, але й для моїх біологічних нащадків — я ніколи не втрачав надії розшукати тебе. Сам я зараз не можу залишити Ютланд, а Яна поки не готова до такої відповідальної місії… і це ще м’яко сказано. Тому летіти на Вавілон мусиш ти.
— А я… хіба я готовий? Я ж геть не розуміюся на фінансових операціях. Та й на озброєнні також. З кораблями справи трохи кращі — та й то не зовсім. А що ж до вербування найманців…
— Про це не турбуйся, — урвав мене батько. — Тебе супроводжуватимуть міністри фінансів і військово-промислового комплексу з помічниками, а також група співробітників Кадрового управління Генерального Штабу. За тобою залишаться суто контрольні функції.
Ну, це інша річ, подумав я. Я контролюватиму їх, а вони — мене. Плюс іще загін космічних піхотинців під виглядом охоронців. Все передбачено. Хоча… Судячи з того, що я знав про вавілонські порядки, досить мені опинитися в одному з банків і вступити в права власника солідного рахунку, то на моє прохання тамтешня охорона миттю візьме мене під свій захист. А потім, маючи таку купу грошей, я зможу без проблем утекти, змінити ім’я, зовнішність, відбитки пальців, малюнок сітківки ока — і шукай вітру в полі. Мені навіть не знадобляться всі гроші, а лише якась крихта від них — все одно це буде велетенська сума. Я зможу придбати власний корабель, створити невеличку космічну компанію… Хіба батько цього не розуміє?
Та ні, звичайно, все він розуміє. Він знає, що ні за які скарби світу я не кину Елі й Ліну. Залишаючись тут, на Ютланді, вони будуть гарантією моєї лояльності… Проте наступні батькові слова зруйнували цю версію вщент:
— Гадаю, ти захочеш взяти з собою своїх дівчат. Я не проти. Крім того, Елісон дуже сумує за космосом. До речі, тебе влаштовує лейтенант-командор Купер як старший помічник?
— Цілком. Я вже подав у штаб дивізіону рапорт про його затвердження на постійній посаді. Першим пілотом збираюся призначити лейтенанта Девіс, а лейтенанта Прайс — старшим навігатором.
— Отже, місце оператора занурення в Основній групі залишається вакантним, — зауважив батько. — Думаю, його може зайняти Елісон. Я переглядав записи її вахт — вона гарний пілот. Ще недосвідчений — але гарний. Дуже здібна дівчина.
— Але ж тоді… тоді я зможу… — Я прокашлявся й зібрався з думками. — Хто завадить мені прихопити гроші і втекти разом з Елі та Ліною?
— Твоє сумління, Алексе, — відповів батько. — Почуття обов’язку. Я впевнений у тобі. Адже ти — мій син.
4
Протягом наступних сорока хвилин батько детально інструктував мене з приводу майбутньої місії, але закінчити не встиг — на пульті його столу зненацька заблимав червоний вогник екстреного виклику. Батько натиснув кнопку відповіді і невдоволено запитав:
— Ну що там іще? Я ж наказав не турбувати мене.
— Перепрошую, Ваша Ексцеленціє, — пролунав голос секретаря. — Тут адмірал Павлов, адмірал Біргоф і генерал Гакслі. Вони наполягають на негайній зустрічі.
— Добре, пропустіть їх, — сказав батько й вимкнув інтерком.
За кілька секунд до кабінету ввійшли Павлов, Гакслі й Біргоф. Останній командував Ютландським Зоряним Флотом, а під час путчу на Октавії був батьковою правою рукою. Як я вже знав, два роки тому він відмовився від посади начальника космічних операцій, посилаючись на свій вік, і саме йому належала ідея переманити на Ютланд Павлова.
Обидва адмірали мали схвильований вигляд; генерал був пригнічений і розгублений.
Я збирався був піти, проте батько жестом наказав мені залишатися на місці і звернувся до нових відвідувачів:
— Сідайте, панове. Я вас слухаю.
Павлов улаштувався в сусідньому зі мною кріслі й заговорив:
— Сер, у тому, що сталося, є значна частка моєї вини. Зміни в структурі командування ВКС, пов’язані з запровадженням моєї посади, призвели до короткочасної дезорганізації в роботі Генерального Штабу, що дозволило капітанові Вільямсу, командиру корвета „Нью-Огден“…
— Стоп! — сказав батько й подивився на Гакслі. — Якщо не помиляюся, капітан Вільямс, Джошуа Вільямс, ваш зять. Так, генерале?
— Так, сер, — відповів той, не підводячи погляду.
— І що ж зробив капітан Вільямс?
— Вчора ввечері, — продовжив доповідь Павлов, — він сфабрикував наказ головного командування і спрямував його шифрованим каналом зв’язку до штабу своєї Дев’ятнадцятої ескадри. Опівночі команду „Нью-Огдена“ було терміново відкликано з відпусток, а о третій шістнадцять корвет під командуванням Вільямса відбув нібито для виконання секретного завдання. Трохи більше години тому служба космічного спостереження зафіксувала, що „Нью-Огден“ залишив межі „тіньової зони“ і здійснив занурення. Це було доведено до відома адмірала Біргофа, саме тоді він виявив підроблений наказ і звернувся до мене за поясненнями. Ось текст цього наказу, сер.
Павлов дістав з папки аркуш з роздруківкою й передав батькові. Той швидко пробіг його поглядом і вилаявся:
— Щоб я здох!…
— Мені дуже хотілося б помилитися, — вів далі Павлов, — але я майже не сумніваюсь, що „Нью-Огден“ прямує до Землі, де капітан Вільямс має намір вступити в переговори з фармацевтичним косорціумом.
Батько подивився на Гакслі:
— Це ваші вибрики, генерале?!
Цього разу Гакслі підвів очі й відповів йому похмурим, але прямим і відкритим поглядом.
— Ні, сер. Присягаюся честю офіцера. Я й надалі переконаний в необхідності діалогу з консорціумом — але не таким чином. Для цього потрібна воля всього уряду, а сепаратні перемовини ні до чого доброго не призведуть.
Тут обізвався адмірал Біргоф:
— Генерале, повторіть те, що ви говорили нам з адміралом Павловим.
Гакслі нервово пожував губами.
— Вчора вдень я розповів зятеві про зраду лейтенанта-командора Гарсії… і про суму, яку консорціум запропонував за інформацію про розташування нашої планети. — Він трохи помовчав. — А ще я поділився з ним своїм переконанням, що переговори з урядом Землі — фатальна помилка, яка призведе до завоювання Ютланда.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});