Читать интересную книгу Кіт і миша - Ґюнтер Ґрасс

На початку я реагував на ці розповіді стримано. Вінтер, Юрґен Купка і Банземер теж притримували язик за зубами, коли мова заходила про Мальке. Інколи, у черзі за сухим пайком або дорогою на польові навчання, через поселення для начальства, ми дивилися на недобудовану клітку для кроликів і переглядалися. Або коли бачили кота, який лежав собі нерухомо на зеленій галявині. Ми без слова розуміли погляди одне одного, і це мовчання об'єднало нас, хоча як до Вінтера, так і до Купки, а тим більше до Банземера я ставився досить байдуже.

Десь за місяць до кінця нашої служби, коли ми постійно вистежували партизанів, але так нікого і не зловили, відповідно і з нашого боку не було втрат, тоді ми не мали часу навіть перевдягтися, і тоді знову поширилися чутки. Той самий завгосп, який видавав Мальке обмундирування перед від'їздом, розповів нам:

— По-перше, в канцелярії кажуть, знову прийшов лист від Мальке до жінки колишнього шефа. Послали їй у Францію. По-друге, прийшов запит із самих верхів. Наші досі возяться з ним. А по-третє, я вам кажу, в цьому Мальке щось таке від самого початку було. Але щоб так скоро! Ще раніше, як не маєш офіцерського звання, то про такий орден і не мрій, але тепер усім дають. Він буде точно наймолодший. Але як подумаю, як він з тими вухами…

І тут мене прорвало. А потім Вінтера. І навіть Юрґен Купка із Банземером теж почали розповідати.

— Ну, знаєте, Мальке ми давно знаємо.

— Він з нами в гімназії вчився.

— Про той орден він мріяв, ще коли йому і чотирнадцяти не було.

— А ця історія з капітан-лейтенантом? Коли він під час гімнастики свиснув у того орден? О, то була історія…

— Ні, треба починати з грамофона.

— А консерви, це була штука. Отже, на самому початку він носив викрутку…

— Чекай! Якщо ти хочеш усе з самого початку, то треба з тої гри в гилки на площі Гайнріха Елерса. А було так: ми лежимо собі в траві, а Мальке спить. І тут через поле біжить сірий кіт навпростець до горла Мальке. А коли бачить його кадик, думає собі, що то миша, яка рухається, і стрибає…

— Дурня. Тоді Пілєнц узяв кота і кинув йому на горло, хіба ні?

Через два дні прийшло офіційне підтвердження. На ранковій перекличці всім повідомили: колишній солдат трудового фронту відділення Тухель-Норд, спочатку як простий навідник, а потім як унтер-офіцер і командир танка під час стратегічно важливого бою збив стільки-то російських танків, у зв'язку з цим, і так далі…

Ми вже здавали свої речі, і з дня на день мала приїхати наша заміна, коли мати прислала мені газетну вирізку із «Форпостен», і там теж було надруковано: син нашого міста у безперервних боях спочатку як простий навідник, а потім як унтер-офіцер і командир танка і так далі.

XII

Валунний мерґель, пісок, блимання вогників болота, пухнасті кущі, острівці кривих сосен, ставки, ручні гранати, карасі, хмари над березами, партизани у заростях дроку, ялівець, ялівець, добрий старий Льонс, він був із тих країв, і кіно у Тухель — усе це залишилося позаду. Я взяв із собою тільки свою псевдошкіряну валізу і засушений пучечок вересу. Але ще в дорозі, коли я десь за Картаузом викинув із вікна на рейки верес, і на всіх приміських платформах, а потім на головному вокзалі, біля кас, у натовпі солдат, які їхали у відпустку, при вході до командного посту і в трамаї, який віз мене на Ланґфур, я почав як одержимий шукати Йоахіма Мальке. Я здавався сам собі смішним і передбачуваним у затісному тепер для мене цивільному одязі, шкільному одязі, я не заїхав додому, бо що цікавого могло на мене там чекати, і вийшов недалеко від нашої гімназії на зупинці Шпортпаласт.

Валізку я залишив у портьє, але не питав його, як пройти, я добре тут орієнтувався і впевнено перестрибував через три сходинки на гранітних сходах. Не те, щоб я чекав побачити його у спортзалі, там були відчинені обоє дверей, але всередині снували самі лише прибиральниці, які ставили лавки одна на одну і мили їх з милом, цікаво, для кого. Я повернув ліворуч: гранітні колони, об які можна охолоджувати гарячі голови. Мармурова пам'ятна дошка з прізвищами загиблих у двох останніх війнах, на ній ще залишилося достатньо багато місця. Бюст Лессінґа у коридорній ніші. Був урок, усі коридори між класними кімнатами порожні. Тільки якийсь тонконогий семикласник прочалапав поміж стінами, вщерть заповненими специфічним восьмикутним запахом, він ніс під пахвою скручену в рулон географічну карту. За — 36 — кабінет образотворчого мистецтва — 5а, скляний ящик для опудал ссавців, хто там стоїть цього разу? Звичайно ж, кіт. А де причаїлась і труситься від страху миша? Вперед, повз актовий зал. А в самому кінці коридора, коли велике фасадне вікно залишилося у мене за спиною, поміж секретаріатом і кабінетом директора переді мною раптом опинився сам Великий Мальке, але без миші. Тепер у нього на шиї була особлива цяцька — магніт, антипод цибулини, гальванізований чотирилисник, плід уяви старого доброго Шінкеля, «блямба», штуковина, потрясна річ, річ, річ, я ненаважуюсянавітьвимовити.

А миша? Впала в зимову сплячку посеред червня. Їй снилися солодкі сни попід грубою ковдрою, бо Мальке погладшав. Не те щоб хтось, доля або, скажімо, автор, анулював або викреслив її, як, наприклад, Расін викреслив щура зі свого геральдичного герба і залишив тільки лебедя. Миша все ще була на гербі і продовжувала залишатися рухливою навіть уві сні, коли Мальке ковтав; бо час від часу Великий Мальке, навіть попри всі свої тепер уже поважні регалії, змушений був ковтнути слину.

Як він виглядав? Те, що фронт змусив Тебе погладшати, не сильно, на товщину двох промокальних папірців, про це я вже згадав. Ти напівсхилився до вікна, а напівприсів на біле лаковане підвіконня. Як і всі, хто служив у танкових військах, Ти носив цю чудернацьку форму, в якій неймовірним чином сполучалися між собою шматки сірої і чорної тканини, сірі галіфе штани прикривали чорні, до блиску начищені халяви чобіт. Чорний кітель здавався надмірно вузьким, попід пахвами навіть збирався у дрібні складочки, Твої руки відстовбурчувались від тіла, як ручки від горнятка, але у ньому Ти виглядав худорлявим навіть попри кілька додаткових кілограмів. На кітелі жодного ордена, хоча у Тебе було два хрести і ще якісь відзнаки, щоправда, жодної медалі за поранення. Пречиста справді старанно берегла Тебе. Зрозуміло, чому Ти не повісив на груди нічого, що могло б відволікти від блямби на шиї, яка повинна була зосереджувати всі погляди на собі. З-під потрісканого і не надто ретельно начищеного ременя визирала тільки зовсім вузька смужка тканини, завтовшки з палець, не більше, такими короткими були кітелі танкістів, їх через це навіть називали мавп'ячими курточками. Цей ремінь і пістолет, який звисав ззаду майже над самою задницею, створювали враження нерухомої напруженості всієї Твоєї постаті, але в той же час намагалися позбавити Тебе цієї напруженості. Сіру пілотку Ти носив не набакир, як було прийнято тоді, та й тепер, а прямо, зі складкою посередині, Ти продовжував дотримуватися власних нахилів до ідеальної симетрії, які були притаманні Тобі завжди, це нагадувало Твій проділ зі шкільних і пірнальних років, коли Ти казав, що збираєшся стати клоуном. Але тепер, коли Твої хронічні проблеми з горлом раз і назавжди були вилікувані шматком металу, Ти вже не носив більше зачіски Спасителя. Ти вистриг собі на голові, чи Тобі вистригли дурнувату щітку завтовшки не більше за сірник, тоді так стригли всіх солдат, а тепер так ходять інтелектуали, курять люльку і створюють враження власної причетності до модної аскези. Але міна Спасителя залишилася. Здавалося, що емблема пілотки припаяна просто до Твого чола, і її орел скидався на голуба — символ священної мудрості. Твоя тонка, вразлива до світла шкіра. Чорні вугрі на масивному носі. Повіки, пронизані тонкими червоними жилками, Ти опустив очі донизу, як завжди. А коли я опинився перед Тобою, задиханий, а опудало кота було в мене за спиною у скляному ящику, Твої очі продовжували залишатися напівзаплющеними.

Перша спроба пожартувати:

— Привіт, унтер-офіцер Мальке!

Але жарт не вдався.

— Я чекаю на Клозе. Він десь на уроці математики.

— О, він точно зрадіє.

— Хочу поговорити з ним про виступ.

— Ти вже був у актовому залі?

— Моя доповідь готова, від початку до кінця.

— Бачив прибиральниць? Вони вже миють лавки.

— Я потім зазирну туди разом із Клозе і обговорю розташування стільців на подіумі.

— Він точно зрадіє.

— Спробую переконати його, щоб зібрали тільки старших учнів, починаючи від восьмикласників.

— Клозе знає, що ти чекаєш на нього?

— Пані Гершінґ із секретаріату сказала йому.

— Ну, він точно зрадіє.

— Я буду говорити дуже коротко, але змістовно.

— Слухай, розкажи, як тобі вдалося все це за такий короткий час?