Читать интересную книгу Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав

Гашек оточив свого героя народними персонажами, здатними поцінувати його дотепи і, як то кажуть, підлити масла у вогонь. Вустами Швейка і його приятелів Гашек першим у чеській літературі «канонізував» народну розмовну говірку.

Необхідна була світова війна, необхідний був крах цілої імперії, аби звичний порядок постав перед народною свідомістю, як гротесковий грангіньоль. Одначе як літературний герой Швейк належить не лише сучасності, він одержав права громадянства у світовій літературі, доповнивши галерею таких справді народних персонажів, як Іванушка-дурень, недоумкуватий Гонза, Ходжа Насреддін, Тіль Уленшпігель, Санчо Панса і Фігаро.

Помічені Гашеком людські типи ніколи не переведуться у світі. Це незнищенна філософія «тихої, скромної людини в поношеному одязі», яка дивиться на світ з твердим переконанням, що «все, мовляв, гаразд і нічого не трапиться, а коли що й трапиться, то так і має бути, оскільки завжди щось та й трапляється». І саме в цьому нев’янучому оптимізмі Швейка полягає національний внесок чеського народу в скарбницю загальнолюдського досвіду.

Галина СИВАЧЕНКО

Частина перша

У тилу

Вступ

Велика доба потребує великих людей. На світі є невідомі скромні герої, не увінчані славою Наполеона. Марно ви шукали б їхні імена в історії. Та коли проаналізувати, – їхня слава, можливо, затьмарила б навіть славу Александра Македонського. У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в заношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк…»

І справді, цей тихий, скромний, убого вдягнений чоловік і є той старий бравий вояк Швейк, хоробрий герой, ім’я якого ще за часів Австро-Угорщини було на устах усіх громадян Чеського королівства й слава якого не померкне і в Республіці.

Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви будете симпатизувати моєму скромному, невідомому героєві. Він не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій.

А цього вже досить.

Автор

Глава I

Бравий вояк Швейк устряє у світову війну

– Ви знаєте, нашого Фердинанда вбили, – сказала служниця Швейку, якого в свій час військова лікарська комісія безапеляційно визнала ідіотом, завдяки чому він звільнився з армії й тепер заробляв собі на прожиття продажем собак, паскудних, нечистокровних потвор із родовідними свідоцтвами, сфабрикованими його власною рукою.

Крім цього фаху Швейк мав ще й ревматизм і тепер саме натирав собі коліна оподельдоком.

– Якого це Фердинанда, пані Міллерова? – поцікавився Швейк, не перестаючи розтирати коліна. – Я знаю двох Фердинандів. Один служить у аптекарському магазині Пруші й якось помилково випив там пляшку якоїсь гидоти проти випадання волосся; а потім знаю ще Фердинанда Кокошку. Той збирає по вулицях собаче лайно[5]. Обох анітрохи не шкода.

– Та що ви, паночку, таж це пана ерцгерцога Фердинанда[6] з Конопіштє, отого гладкого, богомільного.

– Матір Божа! – вигукнув Швейк. – От так гарна історія. А де ж це з паном ерцгерцогом таке трапилось?

– Уколошкали його, паночку, в Сараєві з револьвера. Він їздив туди зі своєю ерцгерцогинею автомобілем.[7]

– Он як, пані Міллерова, автомобілем! Ну-ну, такий пан може собі це дозволити. Але йому, мабуть, і на думку не спало, що такі мандри автомобілем можуть зле скінчитись. Та ще й у Сараєві – це ж у Боснії, пані Міллерова. Тут, мабуть, турки рук доклали. Та що там казати: не треба було відбирати в них тієї Боснії та Герцоговини[8]. Ось воно як, пані Міллерова. То кажете, пан ерцгерцог уже став перед Божим судом. А довго мучився?

– Ясновельможний ерцгерцог зразу й сконали, паночку. Звісно, револьвер – не іграшка. Ось недавно в нас в Нусле один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, що прийшов подивитися, хто це там на четвертому поверсі зняв таку стрілянину.

– Трапляється револьвер, пані Міллерова, що не вистрілить, хоч ти сказись. Таких систем чимало. Але на пана ерцгерцога придбали, напевно, щось ліпше, й голову закладаю, пані Міллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо, знаєте, стріляти у пана ерцгерцога – неабияка праця. Це вам не браконьєрові стріляти в лісничого. Тут уся справа в тому, як до нього добратись. В якомусь лахмітті до такого пана і не посувайся. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай загодя не цапнув.

– Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало[9], паночку.

– Про це й говорити годі, пані Міллерова, – сказав Швейк, закінчуючи розтирати коліно, – якби ви хотіли вбити пана ерцгерцога або найяснішого нашого цісаря, то напевне б із кимсь порадились. Більше людей – більше розуму. Цей порадить одне, той інше, й справа вийде, як співається в нашому гімні. Головне, аби не проґавити миті, коли такий пан повз вас проїде. Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету[10]? Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь; відтоді жодна імператриця не ходить на прогулянку. І подібне чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Міллерова, доберуться вони ще й до російського царя й цариці, а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком[11]. У старого ворогів до біса. Куди більше, ніж у того Фердинанда. Оце якось один панок у шинку розповідав: прийде, каже, час, і ті цісарі скапуватимуть, як свічки, один по одному; їх, каже, й державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим заплатити, й шинкар мусив покликати поліцая. А він як затопить шинкареві в пику раз, а поліцаєві аж двічі. І його відвезли в поліційному кошику, щоб прочумався. Го-го, пані Міллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії. Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку й пішов у канцелярію. Там йому сказали: тобі, мовляв, нема чого тут робити. А він своє та своє: хочу, каже, говорити з паном капітаном. Капітан вийшов до нього й тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв гвинтівку й пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила пляшку чорнила, а воно облило службові папери.

– І що потім сталося з тим солдатиком? – спитала пані Міллерова згодом, коли Швейк уже одягався.

– Повісився на підтяжках, – відповів Швейк, чистячи свого котелка. – А ті підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, мовляв, у нього штани спадають. Що ж він, дурний був чекати, доки його розстріляють? Не дивуйтеся, пані Міллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували й припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швейцарії й зробився там проповідником у якійсь секті. Тепер чесних людей обмаль, пані Міллерова. Гадаю, що й пан ерцгерцог Фердинанд у тому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо вітає мене». А панок тим часом його й бацнув. Всадив одну кулю чи кілька?