- Лiтак не хоче йти донизу, - сказав Девi; очi його розширились i, здавалося, займали тепер усе обличчя.
- Вимкни мотор.
- Вимкнув, але нiчого не виходить. Не можу опустити ручку.
- Потягни ручку трiммера, - звелiв Бен, пiдвiвши голову вгору, де була ручка. Вiн згадав i про закрилки, але хлопцевi нiзащо не вдасться їх зрушити; доведеться обiйтися без них.
Девi мусив пiдвестися, щоб дотягнутись до ручки на колесi i подати її вперед. Нiс лiтака опустився, i машина перейшла в пiке.
- Вимкни мотор! - наказав Бен.
Девi вимкнув газ, вимкнув сумiш, i вiтер з силою пiдкидав лiтак то вгору, то вниз.
- Стеж за аеродромом, роби над ним коло! - сказав Бен i почав збирати всi сили для того останнього напруження, яке чекало на нього.
Тепер йому треба сiсти, випростатись i стежити через вiтрову шибку за наближенням землi. Настала вирiшальна хвилина. Пiдняти лiтак у повiтря i вести його не так важко, а посадити на землю - оце завдання!
- Там великi лiтаки! - кричав Девi. - Один, здається, стартує!
- Бережись, зверни вбiк! - гукнув Бен.
Це була досить нiкчемна порада, але потiм дюйм за дюймом Бен пiдводився: йому допомагало те, що нiс лiтака був опущений. Привалившись до тремтячих дверцят i впираючись у них плечем i головою, вiн з великим напруженням посувався вгору; Бен зосередив на цьому всi свої сили. Нарештi голова його опинилась так високо, що вiн мiг упертись нею в дошку управлiння. Наскiльки мiг, вiн пiдвiв голову i побачив, як наближається земля.
- Молодець! - закричав Бен синовi.
Бен тремтiв i обливався потом, вiн почував, що вiд усього тiла залишилася живою тiльки голова. Рук i нiг бiльше не було.
- Лiвiше! - наказував вiн. - Давай ручку вперед! Нагни її влiво! Гни ще! Добре! Все в порядку, Девi. Ти зможеш. Влiво! Натисни ручку вниз...
- Я врiжуся в лiтак.
Бену видно було великий лiтак. До лiтака лишилося не бiльше п'ятисот футiв, i вони йшли прямо на нього. Вже майже стемнiло. Курява висiла над землею, наче море, але за великим чотиримоторним лiтаком виднiлася смуга чистого повiтря, - отже, мотори запущенi на повну потужнiсть. Якщо вiн стартував, а не перевiряв мотори, все буде гаразд. Не можна сiдати за льотною дорiжкою: там грунт надто нерiвний.
Бен заплющив очi.
- Стартує...
Бен з зусиллям розплющив очi i кинув погляд поверх носа машини, що хиталася вгору i вниз. До великого ДК-4 лишилося щонайбiльше двiстi футiв, вiн просто заступав їм дорогу, але йшов з такою швидкiстю, що вони розминуться. Бен вiдчув, що охоплений жахом Девi почав тягнути на себе ручку.
- Не можна! - крикнув Бен. - Гни її донизу!
Нiс лiтак задерся, i вони втратили швидкiсть. Якщо втратити швидкiсть на такiй висотi та ще при цьому вiтрi, їх рознесе на шматки.
- Вiтер! - гукнув хлопець; його маленьке личко застигло i перетворилося на трагiчну маску.
Бен знав, що наближається останнiй дюйм i все в руках у хлопчика...
- Молодець! - похвалив вiн.
Залишилася хвилина до посадки.
- Шiсть дюймiв! - кричав Бен Девi; язик його наче розпухнув вiд напруження i болю, а з очей текли гарячi сльози. - Шiсть дюймiв, Девi!.. Стiй! Ще рано! Ще рано... - плакав вiн.
На останньому дюймi, що вiддiляв їх вiд землi, Бен усе-таки втратив самовладання. Його огорнув страх, ним оволодiла смерть, i вiн не мiг бiльше нi говорити, нi кричати, нi плакати. Бен привалився до дошки; в очах його був страх за себе, страх перед цим останнiм запаморочливим падiнням на землю, коли чорна злiтна дорiжка насувається на тебе в хмарi пороху. Вiн намагався крикнути: "Пора! Пора! Пора!", але страх був надто великий. В останню смертну мить, яка знов кидала його в забуття, Бен вiдчув, як нiс лiтака трохи пiднявся, почувся гуркiт ще не заглушеного мотора, лiтак, ударившись об землю колесами, м'яко пiдскочив у повiтря, а потiм настало нестримне чекання. Та ось хвiст i колеса лiтака торкнулися землi, - це був останнiй дюйм. Вiтер закрутив лiтак; машина забуксувала, описала на землi петлю i завмерла. Настала тиша.
О, яка тиша i який спокiй! Бен чув їх, вiдчував усiєю своєю iстотою. Вiн раптом зрозумiв, що виживе. Вiн так боявся помирати i ще зовсiм не хотiв здаватись!
* * *
У життi не раз настають вирiшальнi хвилини i залишаються вирiшальнi дюйми, а в пошматованому тiлi льотчика знайшлися вирiшальнi сили - кiстки i кровоноснi судини, про якi люди й не пiдозрювали. Коли здається, що все вже кiнчено, вони беруть своє. Єгипетськi лiкарi, несподiвано для себе, виявили, що у Бена їх невичерпний запас, а здатнiсть вiдроджувати розiрванi тканини, здавалося, була дана льотчиковi самою природою.
На все це потрiбен був час, але що означав час для життя, яке висiло на волосинцi?.. Однаково Бен нiчого не вiдчував, крiм припливiв i вiдпливiв болю та рiдких проблискiв свiдомостi.
- Вся справа в адреналiнi, - розкотисте смiявся кучерявий лiкар-єгиптянин, - а ви його виробляєте, як атомну енергiю.
Здавалося, все було гаразд, а проте Бен таки втратив лiву руку. ("Дивно, - думав вiн, - я мiг би поклястися, що бiльше дiсталося правiй руцi"). Довелося перебороти i паралiч, що його кучерявий зцiлитель уперто називав "великим нервовим шоком". Усе пережите зробило з Бена нерухомий i дуже крихкий уламок - одужання не могло йти швидко. Але справа все-таки йшла на краще. Все йшло на краще, крiм його лiвої руки, яка опинилася в печi, де спалювали смiття. Та й це було б нiчого, коли б услiд за рукою не пiшла туди ж i його професiя льотчика.
А крiм усього, був ще хлопчик.
- Вiн живий i здоровий, - повiдомив лiкар. - Обiйшлося навiть без шоку. - Кучерявий єгиптянин кидав дотепнi жарти чудовою англiйською мовою. Вiн куди рухливiший за вас!
Отже, i з Девi все було гаразд. Навiть лiтак уцiлiв. Усе було дуже добре, але вирiшувала справу зустрiч з хлопцем: тут або все почнеться, або знову закiнчиться, i, можливо, назавжди.
Коли привели Девi, Бен побачив, що це була та сама дитина, з тим самим обличчям, яке вiн зовсiм недавно вперше розглядiв. Але справа була не в тому, що розглядiв Бен, важливо було дiзнатися, чи зумiв хлопець що-небудь побачити в своєму батьковi?
- Ну як, Девi? - несмiливо спитав вiн сина. - Здорово було, га?
Девi кивнув. Бен знав: хлопчина зовсiм не думає, що було здорово, але настане час, i вiн зрозумiє. Колись хлопець зрозумiє, як було здорово. До цього варто було докласти рук.
- Розклеївся твiй батько, правда? - запитав вiн знову.
Девi кивнув. Обличчя його лишалося таким же серйозним.
Бен усмiхнувся. Так, що вже грiха таїти: батько справдi розклеївся! їм обом потрiбен час. Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи - обов'язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.