Читать интересную книгу Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!

Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:

- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!

Тiм сказав правду;

- Нiде я їх не вкрав!

Тодi на нього посипався цiлий град ляпасiв i запотиличникiв; урештi панi Бебер спинила мачушину руку й тихо спитала хлопця:

- Тiме, хiба ти не казав менi сьогоднi, що ввечерi заплатиш борг за печиво?

- Боргзапечиво? Дочоготут боргзапе-чиво? - знову заверещала мачуха.

- Будь ласка, панi Талер, дайте менi спокiйно поговорити з хлопцем, - вiдказала їй пекариха.

Мачуха, ридаючи, впала на стiлець i вхопилась за Ервiнову руку. Той скрививсь, але руки не вiдняв. А панi Бебер допитувалась далi:

- Тiме, скажи менi правду! Звiдки ти знав, що ввечерi матимеш стiльки грошей?

Думки хурчали в Тiмовiй головi, як сполоханi горобцi: "Тiльки не бовкнути нiчого про пана Троча! Нi слова про угоду! А то вона зробиться недiйсною!"

Нарештi вiн сказав, затинаючись:

- Я... колись давно... знайшов... п'ятнадцять марок. I надумав пiти з ними на iподром, де закладаються на перегонах, - вiн говорив уже знов упевнено й рiвно. - Я думав - може, що виграю... Поставив на кобилу Маврiцiю-другу - й справдi, бачте, виграв, - вiн показав на купку грошей на столi, тодi знайшов у кишенi купон вiд квитка й поклав його на стiл до грошей.

Панi Бебер хотiла була подивитись на той купон, та мачуха вже вхопила вузеньку паперову смужечку. Вона розглядала її добрих хвилин п'ять, i всi в малесенькiй кухоньцi мовчали. Тiм стояв випроставшись, Ервiн несмiливо позирав на нього збоку, а панi Бебер згорнула руки на грудях i всмiхалась. Аж ось мачуха кинула купон на стiл i пiдвелася.

- Вигранi грошi - то теж нечесний заробiток! - промовила вона й вийшла з кухнi.

Аж тодi й панi Бебер подивилась на папiрець, покивала головою й сказала:

- Пощастило ж тобi, Тiме!

Мачуха крикнула з-за дверей: "Ервiне!" - i її мазунчик покiрливо вийшов, не обiзвавшись до Тiма й словом.

Хлопець, що продав свiй смiх, здавався сам собi якимсь бридким шолудивцем. Насилу стримуючи сльози, спитав вiн у панi Бебер:

- I справдi виграш - це нечеснi грошi?

Пекариха не вiдповiла прямо, тiльки сказала:

- А он Нойбауер, що на рiзницi працює, теж виграв грошi. В лотерею. Й купив за них собi дiм. А хiба Нойбауери поганi люди?

Тодi взяла з грошей на столi три банкноти по десять марок, вийняла з кишенi на фартуху чотири марки решти, поклала на стiл i промовила:

- Борг заплачено, Тiме. Ну, не журися!

I пiшла собi. Тiм почув, як грюкнули за нею дверi.

Вiн лишився в кухнi сам. Образа, розпач i тяжкий смуток сповнювали йому серце. Подумавши трохи, Тiм зiбрав зi столу грошi, запхав їх у кишеню й рушив до дверей. Вiн вирiшив пiти геть iз цього дому. Свiт за очi.

Та в сiнях його спинив мачушин голос:

- Зараз менi лягай спати!

Потiм вона додала вже нерiшучiше:

- Грошi поклади в буфет на кухнi.

Тiм помiтив, що настрiй у неї перемiнився. Вiн послухавсь, вiднiс грошi назад у кухню й лiг у лiжко, голодний, схвильований i знесилений. Лiжко поряд було порожнє, Ервiна мачуха поклала бiля себе.

Швидше, нiж можна було сподiватися, Тiм поринув у важкий сон.

Шостий аркуш

МАЛИЙ МIЛЬЙОНЕР

Пекарисi, панi Бебер, кiлька днiв по тому таки добре торгувалося, її крамничка майже цiлий день була повна цiкавих, що їм пекариха мусила розповiдати про Тiмiв Талерiв виграш. Оповiдання те панi Бебер дуже спритно приправляла рекламою свого печива:

- ...А хлопець менi й каже, що хоче вкрасти грошi в директора гiдростанцiї. Мiж iншим, у директора вдома та-ак люблять нашi кренделi! Еге ж, так ото я й подумала, що зараз мене грець поб'є, як почула, буцiм у хлопця тисячi в кишенi. Я зразу святкову сукню на себе та до директора. Недiля ж була, та й однаково панi директориха торт замовляла з написом: "Вiтаємо з днем народження!" Знаєте, як мiй чоловiк торти робить! Еге ж... коли менi там кажуть, що нiщо в них не вкрадено. Люба моя панi Бебер, каже менi директор, я, каже, знаю, що ви розумна жiнка, й вашi булочки з родзинками, дуже добрi, але тут, певно, сталась якась помилка. В нас, каже, нiчого не вкрадено, каже... - Отак вона торохтiла без угаву.

Тiм став героєм дня. Серед сусiдiв, у школi, а почасти навiть i вдома. Мачуха - в неї раптом де не взявся бiля пальта хутряний комiр - стала поводитись iз ним делiкатнiше, а зведений брат при кожнiй нагодi просто засипав його запитаннями про iподром та перегони. Сусiди називали його напiвжартома, напiвзаздрiсно "малим мiльйонером", а в школi хлопцi аж билися за те, щоб бути ближче до нього.

Хлопця тiшила така загальна увага. Вiн давно пробачив трьом своїм товаришам те, що вони поспiшили виказати його, i мачусi - що вона його набила. Вiн радий був би тепер жартувати з усiма на свiтi. Але вже не мiг... Коли Тiм пробував усмiхнутись, нiчого в нього не виходило, вiн тiльки зухвало вишкiряв зуби.

Скоро вiн облишив навiть спроби засмiятись чи пожартувати. Вiн звик напускати на себе поважнiсть. А це, мабуть, найгiрша рiч, що може статися з дитиною.

Сусiди почали казати на нього: "Чванько!" Хлопцi в школi, вдовольнивши першу цiкавiсть, уже уникали його, i навiть мачуха, що стала тепер трохи не така нервова, називала його мурмилом.

А втiм, вона вже не казала, що виграш - то нечесний заробiток. Вона тепер вважала кiнськi перегони цiлком законною й почесною справою. Вона навiть спитала Тiма, чи не вiзьме вiн iз тих грошей двадцять марок, щоб у недiлю сходити ще раз на iподром та поставити грошi на якого-небудь коня.

Тiм, що досi не одержав зi свого виграшу анi пфенiга й мусив поки що поховати свої мрiї про мармуровий надгробок батьковi та про самокат, затявся й не взяв грошей. Пiсля тiєї iсторiї з боргом за печиво, вiн почав дивитись на мачуху iншими очима. Вiн їй бiльше не вiрив. А це теж погана рiч для дитини.

Того тижня Тiмовi вперше в життi хотiлося, щоб недiля не настала зовсiм. Вiн боявся, що мачуха таки вмовить його пiти на iподром. I боявся недарма. Вже в суботу за вечерею почалося: "Може, тобi ще хлiба, Тiме?.. А знаєш, кажуть, нiби як щастить виграти, то тричi пiдряд... Ну, нiчого, до завтра ще є час. Ти ще подумаєш, чи йти, чи не йти..."

I Тiм, звичайно, пiшов! Не тiльки тому, що Ервiн iз мачухою ще за снiданком почали закидати про перегони, а ще й тому, що хотiв випробувати угоду, оту чудернацьку угоду, сховану в кашкетi пiд пiдшивкою. Вiн уже не був певен, чи то справжня, чесна угода, чи пiдле ошуканство.

На iподром поїхали трамваєм усi троє. У Ервiна вiд хвилювання повиступали на блiдих щоках червонi плями, а мачуха цiлу дорогу лопотiла без ком i крапок про ризик, про iподромнi махiнацiї, про зависокi ставки. Вона дала Тiмовi двадцять марок, сто разiв сказавши: "Гляди ж не загуби!" - i ще додала:

- Та не став на Фортуну, Тiме! Я чула в трамваї, що Фортуна не має нiяких шансiв. У неї якась там коняча хвороба, чи що. Чуєш, не на Фортуну!

Звичайно, Тiм тепер вирiшив поставити якраз на Фортуну. Однаково з угодою в кашкетi програти вiн не може. А крiм того, треба показати мачусi, що вiн краще за неї знається на таких справах.

Та, прийшовши на iподром, мачуха з Ервiном майже забули про Тiма. Надто їх захопило все, що вони бачили довкола: розкiшно вбранi дами та елегантнi пани, породистi конi на дорiжках, невеличкi жокеї в червоних кашкетиках, галас i штовханина бiля кас та бiля бар'єрiв...

- А ти не хочеш дивитись на перегони? - спитала мачуха, коли Тiм здав до каси заповненого квитка й одержав купон.

Хлопець похитав головою.

- А на якого ти коня поставив? - спитав Ервiн.

- На Фортуну! - голоснiше, нiж треба, вiдповiв Тiм.

Мачуха аж скинулась:

- На Фортуну? Алеж ятобiказа-ла, щоцяконяка... я чула втрамва-аї...

Стартовий пострiл урвав її лопотiння. Затупотiли пiдкови, загаласували, загукали глядачi, й мачуха з Ервiном кинулись уперед, щоб хоч через голови, через цилiндри, капелюхи та вуалi побачити перегони. Вони поставали недалеко вiд Тiма, що сiв собi на траву, й Ервiн раз по раз збуджено гукав до нього:

- Фортуна йде на третьому мiсцi! - кричав вiн. Потiм: - Фортуна наздоганяє! - I нарештi радiсно заверещав: - Фортуна попереду!

Та скоро Фортуна знову вiдстала, видимо, знесилившись, i Ервiн закричав:

- Пропали нашi грошi! Сплохувала Фортуна!

Тодi й мачуха повернула до Тiма голову, i погляд її нiби промовляв: "Яжтакiзнала! Непослу-хавсямене!"

Та перед самим фiнiшем Фортуна знову припустила так, що аж не вiрилося. Ервiн зарепетував як несамовитий:

- Так, так, так, Фортуно! Добре! Ну, Фортуночко, ну, ну, ну!

I весь натовп загукав щодуху:

- Фортуна! Фортуна! Фортуна!

Потiм по юрбi перебiг голосний крик, i Тiм зрозумiв: Фортуна перемогла! I пан Троч також перемiг!

Треба сказати, Тiм сiв осторонь iще й того, що сподiвався побачити пана Троча. Але з-пiд тих небагатьох картатих кашкетiв, що вiн угледiв, дивились на нього зовсiм незнайомi обличчя. Троча не було видно нiде. (I все ж вiн, хоч уже й не в картатому вбраннi, був на iподромi й нишком, ховаючись у натовпi, спостерiгав Тiма примруженими очима.)