С. 152.
16
М. Жарких перечисляет 113 работ, посвященных разным аспектам казацкой государственности XVII–XVIII вв.
17
В. С. Степанков, создавший одну из самых новых работ, синтетически представляющих проблему, цитирует М. Грушевского: «Хмельницкий был сознательным носителем украинской государственной идеи» (Степанков 2001: 80).
18
Кроме того, В. С. Степанков цитирует В. Шевчука: «Только гадяцский договор олицетворял национальный идеал укранцев, борющихся за свою государственность» (Степанков 2001: 81).
19
Далее всех на юго-востоке на Подолье были в 1505 г. имения Никиты Хамчича, пожалованые его семье кн. Владимиром Ольгердовичем (Pietkiewicz 1995: 136).
20
Несмотря на все это в российской историографии живет миф о «воссоединении Украины с Россией». Л. Гумилев (1992: 254) писал, что Малороссия в 1654 г. перешла под власть Московского царя, совершая меткий выбор «на основании натурального желания народа». Автор учебника для студентов высших учебных заведений (Мунчаев 1998: 108–109) утверждает, что «важнейшей политической акцией Российского государства в XVII в. явилась борьба за воссоединение с Украиной». Поражает использованная терминология: днепропетровские казаки вместо запорожских, гетман Полоцки вместо Потоцки. Далее: «Летом 1648 г. восстание переросло в освободительную войну», затем «в борьбу включились белорусы» (украинцы, белорусы в середине XVII в. – это понятия даже не этнические, только географические). И еще курьёз: «Понимая, что собственных сил для завоевания независимости и длительной борьбы с Речью Посполитой и Крымом недостаточно, Хмельницкий несколько раз обращался к русскому правительству с просьбой принять Украину в русское подданство». Дальнейшую войну учебник зовет «войной за воссоединение». О казацком государстве нет ни слова, но много о «воссоединении». В 1667 г. (с. 110) согласно перемирию «России были возвращены Смоленск, а также все земли к востоку от Днепра. Речь Посполитая признала воссоединение Левобережной Украины с Россией». (Мнение редакции в данной заочной полемике не совпадает с мнением автора.)
21
Необходимо отметить наиболее важные работы: Rawita-Gawroński F. Kozaczyzna Ukrainna w Rzeczypospolitej do końca XVIII wieku. Zarys polityczno-historyczny. Warszawa, 1922; Tomkiewicz T. Kozaczyzna Ukrainna. Lwów, 1939; Wójcik Z. Dzikie Pola w ogniu. O Kozaczyźnie w dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa, 1961; Serczyk W.A. Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. Kraków, 1984; Serczyk W.A. Na płonącej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. Warszawa, 1998; Chynczewska-Hennel T.: 1) Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i Kozaczyzny od schyłku XVI do połowy XVII w. Warszawa, 1985; 2) Idea unii hadziackiej – pięćdziesiąt lat później // Kwartalnik Historyczny. 2002. T. 109. S. 135–146; Kaczmarczyk J.: 1) Bohdan Chmielnicki. Wrocław, 1988; 2) Rzeczpospolita Trojga Narodów. Mit czy rzeczywistość. Ugoda hadziacka – teoria i praktyka. Kraków, 2007; Nagielski M.: 1) Kozaczyzna czasów Władysława IV (1632–1648) // Przegląd Wschodni. 1991. T.I, z. 4. S. 791–840; 2) Mity i legendy związane z powstaniem kozackim Bohdana Chmielnickiego w jego początkowej fazie (1648–1653) // Mity i legendy w polskiej historii wojskowości. T. 1. Kielce, 2014. S. 111–121. Franz M. Idea państwa kozackiego na ziemiach ukrainnych w XVI–XVII wieku. Toruń, 2006; Kroll P. Od ugody hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna między Rzecząpospolitą a Moskwą w latach 1658–1660. Warszawa, 2008; Drozdowski M.R.: 1) Religia i Kozaczyzna Zaporoska w Rzeczypospolitej w pierwszej połowie XVII wieku. Warszawa, 2008; 2) My o nas i o innych. Szlachta Rzeczypospolitej wobec Kozaczyzny Zaporoskiej w latach 1648–1659. Białystok, 2015; Pernal A.B. Rzeczpospolita Obojga Narodów a Ukraina. Stosunki dyplomatyczne w latach 1648–1659. Kraków, 2010; Jakowenko N. Druga strona lustra. Z historii wyobrażeń i idei na Ukrainie XVI–XVII.Warszawa, 2010; Грушевський М. Історія України–Руси. T. 7. Київ, 1995; T. 8, ч. 3. Київ, 1995; T. 9, ч. 1. Київ, 1996; T. 9, ч. 2. Київ, 1997; T. 10, ч. 1. Київ, 1998; Голобуцкий B.А. Запорожское казачество. Київ, 1957; Костомаров Н.И. Богдан Хмельницький. М., 1994; Лепявко C. Козацькі війни кіния XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996; Плохий C. Папство и Украина. Политика римской курии на украинских землях в XVI–XVII вв. Київ, 1989; Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine. Oxford; New York, 2001; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665. Київ, 2001; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.). Київ, 2009; Чухліб T. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. Київ, 2009; Брехуненко В. Східна брама Європи. Козацька Україна в XVII–XVIII ст. Київ, 2014; Sysyn F. Between Poland and the Ukraine. The Dilemma of Adam Kysil, 1600–1653. Cambridge, 1985; Флоря Б.М.: 1) Запорозьке козацтво i плани турецькоi вiйни Владислава IV (полiтика вepxiв i суспiльна свiдомiсть низiв) // Украiна: культурна спадщина, нацiональна свiдомiсть, державнiсть. Київ, 1992. Вип. 1. C. 7–104; 2) Русское государство и его западные соседи (1665–1661 гг.). М., 2010; Таирова-Яковлева Т.Г.: 1) Гетьманщина у другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. Київ, 1998; 2) Гетманы Украины. Истории о славе, трагедиях и мужестве. М.; СПб., 2011.
22
Drozdowski M.R. Od Wereszczyńskiego do Wiśniowieckiego. Koncepcje ure-gulowania kwestii kozackiej w Rzeczypospolitej w końcu XVI i pierwszej połowie XVII w // Człowiek w Europie. Migawki z podróży człowieka poprzez dzieje. Toruń, 2011. S. 140–160; Dąbrowski J. S. Próby rozwiązania konfliktu kozackiego w latach 1648–1672 przez polskie elity polityczne // Соціум. Альманах Соціальної Історії. 2007. Вип. 7. C. 143–160.
23
Drozdowski M.R. Wojna czy pokój? Sprawa kozacka na sejmie konwokacyjnym 1648 r. // Od Zborowa do NATO (1649–2009). Studia z dziejów stosunków polsko-ukraińskich od XVII do XXI wieku. Toruń, 2009. S. 72–89
24
Majewski W. Potocki Mikołaj // Polski Słownik Biograficzny. T. 28. Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź, 1984. S. 105–110.
25
M. Potocki, hetman W.K., do króla Władysława IV (o początkach buntu kozackiego), bez daty, snadź na początku r. 1648 // Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubelskiego, a później kasztelana bieckiego, księga pamiętnicza z dawnego rękopisma będącego własnością Ludwika hr. Morsztyna wydana staraniem i nakładem c.k. Towarzystwa Naukowego Krakowskiego przez A.Z. Helcla. Kraków, 1864. S. 6–9.
26
Ibid. S. 6.
27
Ibid. S. 7.
28
Serczyk W.A. Na płonącej Ukrainie. S. 50–51.
29
M. Potocki, hetman W. K., do krola Wladyslawa IV… S. 8.
30
List od PP.Jana Ulińskie[go] chorąży[go] halickie[go] i Stanisława Jaskólskie[go] strażnika woyskowe[go] do jmx. arcybiskupa gnieźnieńskie[go]. Bar. 8 juny 1648 r. // Львівська національна наукова бібліотека України імені В.Стефаника Національної академії наук України. Ф. 5. Нр 225/II.K. 59в. – 62 р.
31
J.Uliński i S.Jaskólski (słudzy Mikołaja Potockiego, hetmana W.K.) do xiędza Leszczyńskiego podkanclerzego. Bar. 9 junii 1648 // Jakuba Michałowskiego… S. 36–40.
32
2 List od PP.Jana Ulińskie[go]… K. 61 р. – 61в.; Jan Uliński… S. 39.
33
List S.Łaszcza do nieznanego adresata. Dubno. 6 juny 1648 // Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie. Rkps 2576. S. 115.
34
Czapliński W. Ossoliński Jerzy // Polski Słownik Biograficzny. T. 24. Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, 1979. S. 403–410; Kłaczewski W. Jerzy Ossoliński. Wielki kanclerz Rzeczypospolitej. Lublin, 2011.
35
Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich Polskiej Akademii Nauk we Wrocławiu. Rkps 3564. K.