Читать интересную книгу День народження (на украинском языке) - Владимир Кашин

_Лада_ (ображено). Яке глибоке спостереження!.. Спасибi, хоч не обпльованою...

_Санько-Чорний._ Я теж, мабуть, ще росту, тому що у снi все лiтаю... лiтаю...

_Таня._ А наяву все нижче падаєш... З нас усiх, мабуть, тiльки Еврика вже ствердився. Але, можливо, я його просто не розумiю...

_Магнiтофон._ А що його розумiти?! Еврика типовий алкоголiк. У цьому званнi вiн уже давно утвердився.

_Еврика._ Це в мене спадкове. Батько помер вiд запою.

_Магнiтофон._ У тебе ж i мати була.

_Еврика._ Матерi не було.

_Санько-Чорний._ Ги-и!..

_Еврика._ Не пам'ятаю її. Можливо, мала крильця. Як зозуля... А що, є претензiї до мене?

_Магнiтофон._ Нi, єдина людина серед нас, котра доказує себе дiлом, - це Денис. Лада. А Таня?..

Магнiтофон мовчки знизує плечима.

_Лада_ (до Магнiтофона). Коли вже почав, говори пiдряд. (До Геннадiя). Це ж як ота гра у брехню. Треба казати правду, щоб побачити, хто бреше. Отже - Таня.

_Магнiтофон._ Що про неї сказати. Про неї - нелегко. Надто вона правильна, калiграфiчна, як пiдручник чистописання. Вiд того i здається далекою, майже нереальною.

_Еврика._ Досi її й справдi немов вiдгороджував вiд нас паркан iз непiдкупної чесностi i порядностi... Але ось ця iсторiя з Вiктором вселила менi тепер деякi сумнiви (до Танi). Слухай, може, вiн чiплявся до тебе на танцмайданчику, липнув, а ти просто оборонялася i ненароком... По закону за оборону не судять... Особливо якщо дiвчина... Адже так, товаришу слiдчий?.. Якщо, звичайно, була межа...

Таня мовчить.

_Еврика._ Говори!

_Таня_ (нi до кого не звертаючись). Менi холодно. (Обiймає себе руками).

_Магнiтофон_ (до Еврики). Не чiпляйся до Танi!

_Еврика._ А ти, либонь, чи не закоханий в неї, як Денис?

_Денис_ (схвильовано). Я тож прошу тебе, Еврико. Облиш свої жарти. Тут справа серйозна.

_Лада._ А про себе Магнiтофончик забув iз скромностi?

_Магнiтофон._ Себе не видно без дзеркала. (До Геннадiя). I взагалi, товаришу слiдчий, чи не здається вам, що вже почалося у нас словоблудство. Це з переляку, мабуть...

_Геннадiй._ Я не кваплюся. Поговорiть. Так потроху всi нарештi й познайомитеся по-справжньому. (До Лади). Ладо, а де ви працюєте?

_Лада_ (пихато). У Будинку моделей. Демонстранткою. (Пiдводиться, повертається). Хiба не видно?

_Еврика_ (до Геннадiя). Лада працює красунею. їй пощастило в життi. Можемо всi вiдрекомендуватися, якщо цiкаво. Я, наприклад, скромний службовець з книжкової бази... Магнiтофон - годинникар. Маленьке вiконечко у великий свiт з вивiскою: "Гарантiя на шiсть мiсяцiв..."

_Геннадiй._ З Денисом давно знайомi?

_Еврика._ Як вам сказати? Не дуже.

_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А ви?

_Магнiтофон._ Скоро чотири роки. З армiї. Нашi лiжка поряд стояли.

_Денис._ З того часу i дружимо. Цей дивак завжди виручав мене. Iнодi через це сам потрапляв у халепу i вiдсиджував на гауптвахтi. I замiсть мене добровiльно нужники чистив. Дивна людина! Загадка природи.

_Магнiтофон._ Нiчого ти, Денисе, так i не зрозумiв. (До Геннадiя). Вiн привiз iз собою кiлька своїх фiгурок. У нього ж золотi руки. I щоб я дозволив рукам, якi вирiзали Кентавра, нужники скребти!

_Геннадiй_ (до Магнiтофона). А чому вами займався карний розшук?

_Денис._ Справа давня. Його годинникова артiль оркестру, звичайно, не мала. В iншi оркестри чужу людину не приймали. От вiн i вирiшив свiй створити, iз вiльних хлопцiв... Але iнструментiв немає, грошей так само. Хотiв у багатих клубiв тим часом позичити. Непомiтно... Але тут мiлiцiя втрутилася...

_Геннадiй._ Музична крадiжка?

_Магнiтофон._ У всякому разi, до суду справа не дiйшла.

_Еврика._ Дзигарики-ходики на поруки взяли.

_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, з викликом). Задля повного комплекту, товаришу слiдчий, я - дармоїд! Уже другий тиждень. А що?! По закону можна тимчасово не працювати!

_Лада._ Нате i мої п'ять, щоб було - десять! Не вибрикуй. Сядь.

_Геннадiй._ А де там ваш Бiлий подiвся? Денисе, пiди-но поглянь.

Денис виходить.

_Санько-Чорний._ Вiн, мабуть, вирiшив за одним рипом i душ прийняти.

Раптом за дверима щось падає, звiдти долiтав несамовитий крик Дениса.

_Денис._ Щеня! Iдiот! Додумався! Йолоп малахольний! (Втягує за комiр Санька-Бiлого до кiмнати, трусить його, продовжуючи кричати. Замахується кулаком). Я тобi зараз як врiжу! Я тебе навчу вiшатися, лушпайка, сопляк! Теж менi - самогубець знайшовся. Ох, iдiот який!.. (Випускає його з рук).

Санько-Бiлий знесилено стоїть серед кiмнати.

_Денис_ (збуджено, до всiх). Заходжу у ванну, а вiн вже вилiз на табуретку, i вiрьовка на шиї... Руки йому помити! (Знову замахуеться на Санька-Бiлого). Убив би гада!

_Геннадiй._ Облиш його.

_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється, жахаючись). Бiлий, так, значить, це ти... ти - Вiктора!..

Санько-Бiлий раптом починає несамовито ридати. Його садовлять за стiл. Усi мовчать.

_Майя_ (наливає склянку води). На. Випий води.

_Санько-Бiлий_ (п'є i, впавши головою на стiл, знову ридає).

_Лада._ Я ж казала що кiнець кiнцем вiн сьогоднi зареве!

_Магнiтофон_ (зло). Досить, Ладо! (Смикнувши, знiмає парик з її голови). Може, оце заважає тобi говорити по-людськи.

_Лада_ (вихоплює з рук Магнiтофона свiй парик, розлючено). Хамло! (Мало не плачучи). I всi ви тут хами! Не хочу бiльше вас бачити (пiдхоплюється i йде до дверей).

_Магнiтофон._ Нехай iде. Набридла.

_Геннадiй_ (до Лади). Залишiться!

Лада покiрно сiдає у кутку на диванi, ховає парик у сумочку i починає причiсуватися.

_Геннадiй_ (до Санька-Бiлого). Перестаньте ревти i вiдповiдайте на мої запитання. Ви вдарили ножем Вiктора?

Санько-Бiлий продовжує схлипувати.

_Геннадiй._ Був у вас нiж?

_Санько-Бiлий._ Був...

_Геннадiй._ Ви взяли його з цього ременя? (Показує на ремiнь з ножами на стiнi).

_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю...

_Геннадiй._ Як це не пам'ятаєте?

_Санько-Бiлий._ Я був п'яний. Дуже...

_Еврика._ Сп'янiла людина не може не тiльки точно оцiнювати свiй внутрiшнiй стан, але й наслiдки своїх вчинкiв.

_Денис_ (до Санька-Бiлого). Де ж ти напився?

_Санько-Бiлий._ Тут.

_Денис._ Як тут? Тобi не давали.

_Санько-Бiлий._ Еврика дав.

_Денис._ Неправда. Нащо брешеш? Еврика тобi нiчого не давав.

_Санько-Бiлий._ Ви нiчого не бачили. Коли свiтло погасили i всi танцювали.

_Еврика._ Ти щось, чоловiче, плутаєш. Сам, мабуть, крадькома налив собi.

_Санько-Бiлий._ А що ж такого, що ти налив? Ти ще сказав: "Пий, почувай себе мужчиною! Затирають тебе". А що такого?!

_Геннадiй._ Стаття така е. За споювання неповнолiтнiх. (До Санька-Бiлого). Нiж хто вам дав?

_Санько-Бiлий._ Я не пам'ятаю... Якийсь туман був у головi.

_Геннадiй._ А лiзти у бiйку була причина, Бiлий?.. Майте на увазi, сп'янiння не є пом'якшуючою обставиною. Навпаки. Розкажiть, що ви запам'ятали.

_Санько-Бiлий._ Вiн кудись Ладу тяг, i я його вдарив.

_Геннадiй._ Хто "вiн"?

_Санько-Бiлий._ Ну, Вiктор... На танцмайданчику.

_Лада_ (зло). Рятiвничок!

_Геннадiй._ Ладо, Вiктор i справдi вас кудись тяг?

_Лада._ Вiн, як тiльки прийшов на танцi, схопив мене за руку i сказав: "Вийдемо звiдси. Повинен негайно щось сказати тобi!" А вигляд у нього був!

_Еврика._ "Щось сказати"? Зрозумiло, чого вiн вiд тебе хотiв.

_Лада_ (до Еврики). Зрозумiло чи не зрозумiло, тiльки раптом навколо мене зчинилася штовханина. Пам'ятаєш? Ти ледве витяг мене з цiєї бiйки.

_Денис_ (до Еврики). Ну от. А ти тут Таню приплутав...

_Геннадiй_ (до Лади). I Вiктор нiчого вам не сказав?

_Лада._ Вiн не встиг.

_Еврика._ Ревнивець Бiлий, недовго думаючи, ударив його ножем... Ну тепер все ясно... (До Геннадiя). Всi iншi можуть бути вiльнi, товаришу слiдчий?

_Геннадiй._ Менi, на жаль, не все ясно. Зокрема, що ще трапилося тут, у квартирi. Перед тим, як пiшли на танцi.

_Санько-Чорний._ Яке це має значення тепер?

_Геннадiй._ Певно, має, коли я цiкавлюсь.

Дзвонить телефон. Нiхто не бере трубки. Всi мовчки дивляться на апарат. До телефону пiдходить Геннадiй.

_Геннадiй._ Слухаю... Так, Андрiю, це - я. Ти звiдки дзвониш?.. З лiкарнi?.. Добре. Зараз приїду. (Кладе трубку. До всiх). У нас дуже цiкава бесiда. Але мусимо перервати її. На пiвгодини. Всiх прошу залишатися в квартирi.

_Еврика._ Навiщо?

_Геннадiй._ У цiй квартирi у суботу було вчинено ще один злочин... I ми повиннi до кiнця у всьому розiбратися.

Геннадiй виходить. Згори раптом знову долiтають звуки фортепiано. Знову - "Собачий вальс".

_Магнiтофон_ (розгублено). Подумати тiльки: люди спецiально купують пiанiно, щоб мати змогу грати "Собачий вальс"...

Лада хапає з полицi металевий свiчник i з усiх сил б'є ним по трубi парового опалення. Звуки пiанiно обриваються.

Кiнець першої подiї

Подiя друга

Та сама кiмната. Той самий святковий стiл. Всi нерухомо сидять на своїх мiсцях у тих самих позах, як i в кiнцi першої подiї. Немає тiльки Геннадiя. Довга пауза. Еврика повiльно i розмiрено стукав виделкою по тарiлцi.

_Денис_ (раптом кричить Еврицi). За-мов-кни!!

_Еврика._ А я нiчого не сказав. (Перестає стукати).

Мовчанка. Магнiтофон пiднiмається i починає ходити по кiмнатi. Всi стежать за ним. Вiн пiдходить до полицi з книжками i дмухає на книжки.