- Iнтуїцiя менi зовсiм нi до чого. Моя трiада: iнформацiя, аналiз, висновок.
- Ти зруйнував численнi сiм'ї, призвiв до самогубств, розлучив багато закоханих пар. Ти завдав горя багатьом людям, "Оракуле", а це не минає безкарно.
Несподiвано в навушниках почулося потрiскування i клацання. Потiм той самий голос проказав:
- Це я так смiюся. Менi не вмонтували емоцiйних схем, то я отак.
- Шкода, що ти не вмiєш плакати...
Дайана скинула навушники i, приклавши долонi до грудей, почала дивитися в слiпе око екрана. Була впевнена, що з того боку до нього пiдходять проводи високої напруги. Якщо їх зiгнути, покарьожити - спалахне iзоляцiя...
- Я слухаю вас... - виривалося з навушникiв, але Дайана не обзивалася, та вона, певне, й не чула того осоружного хрипiння.
Прострiлювала поглядом екран, посилаючи туди сфокусовану психiчну енергiю. Дивилася доти, поки не замигали червонi iндикатори - вiсники аварiї. Вiдчувши сморiд горiлого пластика, Дайана полегшено зiтхнула i на секунду заплющила очi. Потiм пiдвелася i, похитуючись, пiшла до виходу.
Зал гудiв, люди галасливо метушилися, штовхалися - кожен хотiв якомога швидше вискочити з цього вертепу. Раптом розлiгся рев сирени, i Дайана побачила пасма диму, що вже сягали купола.
"Ревеш, клятий електронний звiре, - зловтiшно подумала дiвчина, - чи, може, так смiєшся? - її здивувало, що думає про комп'ютер, як про живу iстоту, але ж це уривчасте ревiння викликало саме таку асоцiацiю. Здавалося, поранений хижак i лютує, i погрожує, i благає допомоги. - Нiчого, це волають про порятунок пiвмiльярда, вкладенi в цей химерний витвiр".
Хайман, ошелешений, розгублений, може, навiть переляканий, протиснувся до неї вже бiля виходу.
- Ну, як ти? - загукав, як до глухої. - Не злякалася? Така жахлива аварiя!
- I цей провидець не передбачив? - осмiхнулась Дайана. - То чого ж вiн вартий?
- О, вiн вартий п'ятсот тисяч! Якщо страхова компанiя не виплатить... вилетимо в трубу!
Натовп вiдтиснув його, а Дайану буквально понесли до виходу, проте вона встигла почути розпачливе:
- Я лишаюся тут!.. Подзвоню-у-у...
"Оракул" горiв цiлу нiч, i Дайана могла спостерiгати цю пожежу на екранi телевiзора. Численнi пожежнi команди боролися з вогнем, хльоскаючи його струменями якихось хiмiкатiв, кидаючи всередину бомби, що видiляли величезну кiлькiсть липкої пiни. Було добре видно, як швидко росли сизi лискучi кулi тiєї пiни, як вони лопались i зникали в язиках полум'я.
"Тепер Хайман вiльний i вiд "Оракула", i вiд усяких погроз та шантажу, - думала, напiвлежачи в крiслi, Дайана. - Помандруємо навколо Землi... Це вiн правильно надумав: спочатку треба побачити свою планету, а вже потiм - у космос..."
Вони зустрiлися лише наступного вечора i цього разу поїхали в Луна-парк. I знову Хайман був замислений, похмурий.
- Експерти провадять розслiдування, - говорив, поглядаючи з-пiд насуплених брiв на Дайану. - Але що вони зможуть знайти серед горiляччя? Нещасний випадок - нiчого iншого й не скажеш.
- А записи... ну, його фiксацiї - теж загинули? - раптом спитала Дайана, i в її голосi Хайман уловив тривогу i озвався:
- Згорiло все дотла, вцiлiли тiльки стiни. Це ж електронiка, там знаєш, скiльки пластикiв...
Хоч йому було й нiяково, Хайман мимоволi стежив за реакцiєю Дайани - чи не зрадiє? Нi, Дайана спокiйно i навiть байдуже поставилась до того факту, що вiд "Оракула" нiчого не лишилось.
- В новому проектi доведеться особливо подбати про захист вiд усяких випадковостей.
Дайана рiзко повернула до нього свою красиву голову.
- Ти кажеш: но-вий про-ект? - вимовила по складах.
- Звичайно.
- А наша подорож?
- Вiдкладемо. Погодься, що в такiй ситуацiї.... Чому ти... проти "Оракула"?
- Розумiєш... Якби таку електронну систему поставити на вартi здоров'я людини... Хоча б рання i точна дiагностика...
- Я над цим подумаю, обiцяю тобi. Ми створимо нового "Оракула"!
Хайман запалився i голосно просторiкував про новий екземпляр електронного iдола.
Зупинилися бiля мальовничої каруселi.
"О боже, - подумала Дайана, вже не дослухаючись до слiв нареченого, невже наше життя - теж карусель?"
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});