Брат остаїшього голови Ради міністрів царської Pocіi М. Д. Голіцина.
218
Дяков Іполіт Миколайович — тривалий час обіймав посаду голови київської міської думи. У середині травня 1918 р. очолив комісію діячів міського самоврядування, яка виробила «Тимчасові правила про вибори в міські думи'', затверджені Радою міністрів в серпні, гетьманом у вересні 1918 р.
219
Раковський Християн Георгійович (1883–1941) — активний участие болгарського, румунського і російського революційного руху. За освітою медик.
Звільнений з румунського ув'язнення російським гарнізоном у Яссах 1 травня 1917 p., перебрався до Петрограду і вступив до РКП(б). У 1918 р. — голова «Верховної автономної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Румунії та на Україні», член Румчероду (Виконкому Румунського фронту і Чорноморського флоту), керівник делегації РРФСР на переговорах з Українською Державою.
З січня 1919 р. — голова Тимчасового робітничо-селянського Уряду України (з 29 січня 1919 р. — Раднаркому УСРР) і Надзвичайної комісії по боротьбі з «бандитизмом». У 1920 р. — член Реввійськради Південно-Західного фронту Червоної Армії, голова Економічної Ради України. У 1926–1937 pp. - активний діяч тзв. ''троцькістсько-зинов'євського блоку». Репресований 1938р., розстріляний 1941 р.
220
Влітку 1918 р. в Україні нараховувалося менш ніж 14,5 тис. більшовиків, але за умов зростаючого незадоволення населення окупаційним режимом чисельність і активність осередків зростала. Більшовики в Україні діяли до літа 1918 р. як члени місцевих організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків).
Лише в липні 1918 р. в Москві відбувся І з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України, який оформив її створення, але «партія» була Складовою частиною РКП(б) і мала права звичайної обласної організації Росії, її «незалежність» декларувалася лише з тактичних міркувань; правляча партія РРФСР несла відповідальність за дотримання Брестського миру, а українські більшовики, ніби-то вели боротьбу проти гетьманату від власного імені.
221
Фон Габсбург-Лотрінген Вільгельм (Василь Вишиваний) (1896–1948). — Військовий діяч, полковник австро-угорської служби. Син ерцгерцога Карла Стефана Габсбурга — адмірала австро-угорського флоту. З 12-річного віку проживав з батьками в маєтку у м. Живець на Західній Галичині, де пройнявся українофільскими настроями.
У лютому 1915 р. скінчив військову академію. Командував ротою 13-го полку уланів Золочівського формування, з 1 квітня 1918 р. — командир групи, в яку входили Легіон Українських Січових Стрільців, 3-й батальйон 5-го полку, 2 роти 203-го полку, рота угорських стрільців і саперна рота. 6 жовтня 1918 р. Легіон УСС під командуванням В.Габсбурга був виведений на Буковину.
З жовтня 1919 р. — полковник Української Галицької Армії, співробітник Військового міністерства. Автор збірки поезій українською мовою. 1948 р. заарештований у Відні радянськими органами, помер у Київській тюрмі.
222
За умовами Брестського договору радянська Росія мусила укласти мир з УНР. 30 березня 1918 р. Рада Народних Міністрів УНР звернулася до РНК РРФСР з пропозицією скликати мирну конференцію. 3 квітня 1918 р. Москва відповіла згодою, проте до самих переговорів справа не дійшла.
223
Радянська делегація в Києві навмисно затягувала переговори, відверто проводила комуністичну агітацію. У Києві московські дипломати не пропускали нагоди зав'язати контакти з політичними силами, опозиційними до гетьманського уряду. Вони встановили зв'язок з представниками Українського Національного Союзу, з якими погодився співпрацювати В.Винниченко, який мав особисті зустрічі з Д.Мануїльським. За цих умов не могло йтися про справжнє укладення мирного договору.
224
Правильно: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (1868–1941) — українська письменниця, громадська діячка. Дочка М. П. Старицького. Очолювала літературно-мистецький клуб «Родина», була членом Товариства українських поступопців. Української партії націоналістів-федералістів.
1917 р. — член Центральної Ради, фундаторка Спілки українок, Працювала у ВУАП., 1930 р. звинувачувалася в належності до так званої «Спілки визволення України» на сфабрикованому ДПУ УСРР процесі. Вдруге репресована 1941 р.
Під час описуваної в спогадах П. Скоропадського події Людмила Михайлівна як голова клубу «Родина» вітала гетьмана 19 травня 1918 р. в приміщенні клубу, висловила надію, що він «укріпить, самостійність України, спираючись на українських патріотів» (Полонська-Василенко II. Людмила М. Старицька-Черняхівська // Спілка Визволення України й Спілка Української Молоді: Спогади, документи, й матеріяли. про діяльність. — Нью-Йорк; Мюнхен, 1964. — Ч. 2. — С- 104).
225
Прісовський Костянтин Адамович — військовий діяч. 1917 р. — полковник, командир 278-го піхотного Кримського полку… У січні-лютому 1918 р. — отаман Окремого Запорізького загону, після повернення Центральної Ради до Києва — губерніяльний комендант Київщини. За доби Української Держави — генеральний хорунжий, комендант Гетьманського Буднику. Після повалення гетьманату перейшов до білої армії і перевів до Криму з Києва Костянтинівське військове училище.
226
Ханенко Михайло Михайлович — крупний землевласник. Був делегатом хліборобського конгресу. З 29 квітня до листопада 1919 р. — господар Гетьманського Будинку; ця посада за статусом була близькою до царського гофмаршала.
227
Вибух військових складів у Києві стався 6 червня 1918 р. після 10-ої години ранку.
228
Вибухи на патронному складі на Дальницькій вулиці в Одесі почалися 31 липня і тривали три дні.
229
Гербель Сергій Миколайович — державний діяч. Гофмейстер, херсонський землевласник. У 1903–1904 pp. — Харківський губернатор, у 1904–1912 pp. - начальник Головного управління у справах місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ Росії; член Державної Ради.
Під час Першої світової війні — головноуповноважений з постачання продовольством діючої армії, здобув репутацію визначного організатора продовольчої справи. З 29 травня 1918 р. був представником Голови Ради міністрів при Головній квартирі командування австро-угорських військ В Одесі.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});